Енергетика, паливно-енергетичний комплекс країни; охоплює здобуття, передачу, перетворення і використання різних видів енергії і енергетичних ресурсів. З 2-ої половини 20 ст, в умовах науково-технічної революції, потреби людського суспільства в різних видах енергії, головним чином електричної, зростають особливо швидко (див. таблиці. 1). Кількісні зміни супроводяться якісними в результаті масової електрифікації народного господарства, переходу від вугільної моноструктури паливопостачання до широкого використання нафти, природного газу, ядерного пального; створення унікальних по параметрах і протяжності засобів передачі енергоресурсів і електроенергії, єдиних для країни енергосистем.

Таблиця. 1. — Світовий видобуток енергетичних ресурсів (у перерахунку на умовне паливо — 7 тис. ккал; млрд. т ) .

¹ Гідроенергія і ядерна енергія введені в енергетичний баланс по питомій витраті палива на теплових електростанціях загального користування. ² Включаючи дрова та інші некомерційні ресурси.

  Науково-технічний прогрес в Е. виражається в розробці нових методів виробництва і перетворення енергії, укрупненні енерговиробляючого устаткування, вдосконаленні засобів видобутку енергетичних ресурсів, широкій механізації народного господарства, створенні нової технології. Розвивається взаємозамінюваність різних видів енергії, установок, її виробляючих, окремих енергетичних ресурсів. Зростає концентрація виробництва і засобів передачі перетворених видів енергії (в першу чергу, електроенергії), енергетичних ресурсів, централізація їх розподілу.

  Наука про Е. у СРСР бере почало від історичного плану ГОЕЛРО. Вона вивчає закони і методи перетворення потенційної енергії природних енергетичних ресурсів у види енергії, корисно використовувані народним господарством, створення нових і вдосконалення існуючих засобів перетворення. У вужчому сенсі ця наука, грунтуючись на системному методі досліджень, вивчає закономірності, об'єктивні тенденції і оптимальні пропорції розвитку Е. як єдиного цілого; формує концепцію оптимального управління Е.; вивчає комплексні проблеми Е., включаючи вплив Е. на довкілля, проблеми розвитку науково-технічного прогресу в Е. Вітчизняна енергетична наукова школа була створена в 30-х рр. Р. М. Кржіжановським. Велике значення мали праці Ст Ст Болотова, Ст І. Вейца, А. Ст Вінтера, С. А. Кукель-Краєвського, А. Е. Пробста, Е. А. Русаковського, М. А. Шателена, а також Ст А. Кирілліна, Л. А. Мелентьева, М. А. Стиріковіча і багато ін. Основні наукові дослідження в області Е. проводяться в Енергетичному інституті ним. Г. М. Кржіжановського, ВГПІ НДІ(науково-дослідний інститут) Енергосетьпроєкте, Сибірському Енергетичному інституті CO АН(Академія наук) СРСР, Інституті високих температур АН(Академія наук) СРСР, Інституті комплексних паливно-енергетичних проблем Держплану СРСР і ін. Постійно удосконалюються методи планерування, використовуються автоматизовані системи управління паливно-енергетичним комплексом, особливо технологічними процесами; створена автоматизована система планових розрахунків паливно-енергетичного комплексу СРСР.

  Утворені унікальні по параметрах і протяжності системи: електроенергетична, газопостачання нефтеснабженія (що охоплюють і країни — члени СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги)); функціонують системи централізованого теплопостачання, теплофікації, формується ядерно-енергетична система. На їх основі створена Єдина енергетична система СРСР. Е. — найважливіша основа технічного оснащення народного господарства, т. до. от рівня її розвитку залежать технічний прогрес, продуктивність суспільної праці і т. д. Щорічні капітальні вкладення в Е. зросли з 6,6 млрд. крб. в 1965 до 12,3 млрд. крб. в 1977, склавши майже 30% загальних капіталовкладень в промисловість. До середини 70-х рр. в Е. було зосереджено близько 30% основних виробничих фондів промисловості.

  По рівню розвитку Е. Советський Союз в середині 70-х рр. займав 2-е місце в світі, випереджаючи такі країни, як Великобританія, Франція і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), разом узяті (див. таблиці. 2).

Таблиця. 2. — Структура виробництва електроенергії і видобуток палива в СРСР.

  СРСР — єдине в світі крупна індустріальна держава, що базує свій розвиток на власних паливно-енергетичних ресурсах (див. Паливна промисловість ) . Це — перевага радянської економіки і важлива передумова її стійкого зростання. Структура паливно-енергетичного комплексу постійно удосконалюється у напрямі раціонального поєднання різних видів палива. Скорочується доля безпосереднього використання палива (див. таблиці. 3).

Таблиця. 3 — Структура топлівоїспользованія в СРСР.

Розширюється будівництво атомних і гідравлічних станцій, їх питома вага в прирості енергетичних потужностей склала 28% (1971—77).

  В соціалістичних країнах Е. розвивається відповідно до довгострокових, поточних планів і планів соціалістичної економічної інтеграції. Електроенергетичні системи європейських країн — членів СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) об'єднані в енергосистему «Світ».

  В промислово розвинених капіталістичних країнах Е. розвивається відносно високими темпами, особливо в США, Японії, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) (див. таблиці. 4).

Таблиця. 4. — Енергетичні показники деяких капіталістичних стран*

(з округленням).

* Без ресурсів дров'яного палива

  Літ. див.(дивися) при статтях Газова промисловість, Гідроенергетика, Нафтова промисловість, Теплоенергетика, Вугільна промисловість, Електроенергетика, Ядерна енергетика .

  Л. А. Мелентьев.