Екстеріорізация (франц. exteriorisation — виявлення, прояв, від латів.(латинський) exterior — зовнішній, зовнішній), в психології процес, в результаті якого внутрішнє психічне життя людини отримує зовні виражену (знакову і соціальну) форму свого існування. Принципове значення поняттю Е. вперше було додано радянським психологом Л.С. Виготським в його культурно-історичній теорії поведінки, одне з основних положень якої полягало в тому, що людина опановує себе як одній з сил природи ззовні — за допомогою особливої техніки знаків, створюваною культурою. Інакше кажучи, опанування того або іншого внутрішнього психологічного процесу передбачає, по Виготському, попередню його Е. у особливих знакових засобах. З поняттям Е. зв'язувалася також і ідея об'єктивного методу психологічного дослідження вищих форм поведінка. Подальшу розробку проблема Е. отримала в роботах радянських психологів А. Н. Леонтьева, П. Я. Гальперіна і ін.
Літ.: Виготський Л. С., Розвиток вищих психічних функцій, М., 1960; Гальперін П. Я., Розвиток досліджень по формуванню розумових дій, в збірці: Психологічна наука в СРСР, т. 1, М., 1959; Леонтьев А. Н., Проблеми розвитку психіки, 2 видавництва, М., 1965.
