Діабет нецукровий (греч. diabetes від diabáino — прохожу) нецукрове сечовиснаження, ендокринне захворювання, пов'язане з пониженим вмістом в крові гормону Вазопресину і що характеризується постійною посиленою спрагою і надмірно підвищеним сечовиділенням. Хворі Д. н. виділяють за добу від 5 до 50 л прозорої сечі з дуже низькою питомою вагою (1,005—1,001) без запаху, що не містить патологічних компонентів, у тому числі цукру (на відміну від сечі хворих діабетом цукровим ). Унаслідок обезводнення організму у хворих Д. н. наголошуються сухість шкіри і слизистих оболонок, різке схуднення, загальна слабкість, пригнічений настрій, запаморочення і головні болі, нудота, а інколи і блювота. У основі Д. н. — поразка (інфекції, пухлини, травми) гіпоталамічної області проміжного мозку і гіпофіза, створюючих єдину функціональну систему, що бере участь в регуляції соле- і водовіддільних функцій нирок. Інколи наголошується спадковий нахил до Д. н.; характер спадкоємства домінантний. Лікування: гормональні препарати; при інфекційно-запальному походженні Д. н. – хіміотерапія.
Літ.: Атабек А. А., Нецукровий діабет, М-код.,1951 (бібл); Гинецинський А. Р., Фізіологічні механізми водно-сольової рівноваги, М. — Л., 1963; Leaf A., Diabetes insipidus у кн.: Clinical endocrinology, v. 1, N. Y. — L., 1960, р. 73 (бібл.).
