Дяк (від греч.(грецький) diákonos — служитель), начальник і пісьмоводітель канцелярії різних відомств в Росії до 18 ст Розрізнялися Д.: государеві, крупних феодалів (у тому числі церковних — владичні, монастирські), вічні (при міському віче), міські, земські і т.д. В період феодальної роздробленості князеві Д. найчастіше були холопами. З 15 ст Д. вже землевласники, серед них зустрічаються і дрібні феодали. Дяки стають чинами урядової адміністрації; найбільш високопоставлені з Д. — думниє дяки (з 16 ст). Д. керували канцеляріями («дьячимі хатами») центральних (накази ) і місцевих установ. За службу Д. отримували грошову платню. Поступово створилася спадкова наказова бюрократія, зобов'язана своїм піднесенням государеві. Тісно зв'язана між собою і з маєтковим дворянством, служила опорою самодержавної влади в боротьбі з боярською аристократією. Серед Д. були крупні державні діячі А. Ф. Куріцин, І. М. Віськоватий, А. Я. і Ст Д. Щелкалови, А. і Л. Іванови і ін.
Літ.: Леонтьев А. До., Утворення наказової системи управління в Російській державі, М., 1961; Ліхачев H. П., Розрядні дяки XVI ст, СП(Збори постанов) Би, 1888; Богоявленський С. До., Наказові дяки XVII ст, в сб.(збірка): Історичні записки, т. 1, [М.], 1937; його ж, Наказові судді XVII ст [Список], М-код.—Л., 1946; Ерошкин Н. П., Історія державних установ дореволюційної Росії, 2 видавництва, М., 1968; Зимін А. А., Дьячеський апарат в Росії другої половини XV — першій третині XVI ст, «Історіч. записки», т. 87, М., 1971.
