Дурова Надія Андріївна [1783, Київ, — 21.3(2.4) .1866, Елабуга], перша в Росії жінка-офіцер («кавалерист-дівиця»), письменниця. Дочка гусарського ротмістра, виховувалася денщиком-гусаром. У 1806, переодягнувшись в чоловіче плаття і видавши себе за поміщицького сина Олександра Васильовича Дурова, бігла з козачим полком, що проходив через Сарапул, в Гродно, де поступила в Кінно-польський уланський полк.(полковник) Брала участь в 1807 у війні з Францією, за хоробрість вироблена Олександром I в офіцери під ім'ям Олександра Андрійовича Александрова; служила в Маріупольському гусарському, а з 1811 в Литовському уланському полицях. Брала участь у Вітчизняній війні 1812 (контужена в Бородінськом битві) і кампаніях 1813—14. Була ординарцем у М. І. Кутузова. З 1816 в чині штаб-ротмістра звільнена у відставку.
Написала спогади («Записки Н. А. Дурової»), які в уривках друкувалися в «Сучаснику» в 1836 з передмовою А. С. Пушкіна. Автор романа «Гудішки» (1839), «Повістей і розповідей» (1839). Д. присвячені роман Д. Л. Мордовцева «Дванадцятий рік» (1885), повість Я. С. Рикачева «Надія Дурова» (1842), п'єса А. К. Гладкова «Давним-давно» (1942), по її мотивах поставлені фільм «Гусарська балада» (1962), опера А. В. Богатирева «Надія Дурова» (1957) і ін.
Соч.: Записки кавалериста-дівиці, Каз., 1960; «Все, що я міг пригадати...». Автобіографія Н. А. Дурової, «Тиждень», 1962 № 26.
Літ.: Пушкін А. С., Передмова до Записок Н. А. Дурової, Полн. собр. соч.(вигадування), т. 7, М., 1958; Белінський Ст Р., Записки Александрова (Дурової), Полн. собр. соч.(вигадування), т. 3, М., 1953, с. 148—57; Сакс А., Кавалерист-дівиця штаб-ротмістр Олександр Андрійович Александров (Н. А. Дурова), СП(Збори постанов) Би, 1912; Історія російської літератури XIX ст Бібліографіч. покажчик, М-код.—Л., 1962.
