Дренажні труби , частина конструкції горизонтального дренажу, що виконує роль водоприймального елементу, що водовідводить. Д. т. застосовують в системах закритого дренажу сільськогосподарських земель, в дренажах споруджень і в ін. спеціальних дренажах (протизсувних, шахтних і т.п.).
Розрізняють Д. т.: керамічні, азбестоцементні, бетонні, залізобетонні, дерев'яні, пластмасові, з пористих матеріалів (пластобетон, керамзітостекло і ін.). Найбільш поширені керамічні Д. т. ( мал. ), що володіють однорідною пористою будовою черепка (водопоглинання 12—18%), високою корозійною стійкістю і довговічністю. Виготовляють Д. т. діаметром 25—250 мм і довжиною 333, 500, 850 мм . Керамічні Д. т. укладають упритул один до одного із зазорами 1,5—2,0 мм , через яких поступає вода. У азбестоцементних, бетонних, залізобетонних трубах для прийому води проробляють дірчасті або щілинні отвори. У Д. т. з пористих матеріалів вода поступає через стінки труб.
Керамічні Д. т. виготовляють аналогічно глиняній цеглині формуванням в горизонтальних стрічкових пресах різними способами: роздільним (формують по одному брусу труб) пакетним (одночасно формують декілька труб, сполучених спайками) і пакетнораздельним (формують декілька труб, які відразу ж розділяються на окремі вироби). Азбестоцементні, бетонні, залізобетонні, пластмасові Д. т. і труби з пористих матеріалів виготовляють на спеціальних верстатах і пристроях. Укладання Д. т. виробляють дреноукладчикамі (так званий безтраншейний спосіб), а при укладанні в траншеї — спеціальними кранами.
Літ.: Лукинов М. І., Керамічні дренажні труби, М., 1963; Антонов Ст І., Пластмасовий дренаж, М., 1967; Збірні дренажі з пористих бетонних труб, М., 1968.
