Диня, однорічна трав'яниста рослина роду Cucumis сімейства гарбузових. Стебло округло-грановане. Листя велике на довгих черешках, в пазухах листя вусики. Квітки раздельнополиє, але зустрічаються і обох статей. Запилення за допомогою комах. Плід — багатосім'яна тиквіна всілякої форми (від 200 г до 16 кг залежно від сорту). Д. походить з Середньої і Малої Азії. Відомо декілька видів, по різних класифікаціях від 1 до 15. Найбільш поширена в культурі Д. звичайна, або їдальня (С. melo). Теплолюбива рослина. Зростання і розвиток нормально відбуваються при температурі повітря 25—30°С, при зниженні до 15°С розвиток сповільнюється, а при 3—5°С рослини гинуть. Д. посухостійка. Культивується в США, Індії, Ірані, Афганістані, Малій Азії, Японії, на Балканах, в Іспанії, Італії, Франції і ін. У СРСР Д. розводять в республіках Середньої Азії, Поволжье, Молдавії, на Україні в е р б Закавказзя. Плоди Д. їдальні — коштовний харчовий і дієтичний продукт, містять цукор (16—18% і більш), вітамін С (до 60 міліграм %), каротин, пектинові речовини, мінеральні солі. Плоди вживають в свіжому вигляді, в'ялять, сушать; використовують також для приготування варення, цукатів, мармеладу, повидла, бекмеса (динного меду). Урожай плодів в зрошуваних умовах (Середня Азія) 300—400 ц з 1 га і вище, в незрошуваних (Поволжье, Україна і ін.) до 200 ц з 1 га .
Сорти Д. їдальнею розділяють на групи: адани, хандаляки, амері, канталупи, касаби, зарди. У республіках Середньої Азії і Казахстані обробляють: ранні сорти — Хандаляк жовта місцева, Босвалди, Бухарець 944, Заамі 672 і др.; літні — Арбакешка 1219, Амері 696, Кокча 588; осінні — Гулябі помаранчева, Кара-пучак 3744, Кой-баш 476; зимові — Гулябі зелена, Гулябі-кара 694, Гулябі-сари 497 і багато ін. У Європейській частині СРСР найбільш поширені сорти: ранні — Лимонно-жовта, Новинка Кубані; середнього і среднепозднего дозрівання — Колгоспниця 749/753, Колгоспниця 593, Биковськая 735, Українка; пізнього і среднепозднего дозрівання — Зимівля з яблучним насінням і ін. У Закавказзі вирощують в основному місцеві сорти: ранньостиглі — Салвар місцева, Мегрулі місцева і др.; середньостиглі — Снейваз місцева, Масис 2 і ін.
Під Д. відводять темноцветниє супіски і легкі суглинки — у посушливій зоні Нижнього Поволжья, легкі або середні суглинки і супіщані чорноземи на Північному Кавказі і в степовій зоні України, супіщані грунти, що удобрюють, — в районах Середньої Азії. Перед посівом насіння Д. прогрівають на сонці 6—7 днів або штучно при температурі 50—60°С протягом 4—6 ч . Посів квадратно-гніздовий або рядовий, площа живлення 3—4 м 2 на неполивних землях і 2—3 м 2 на поливних. Насіння висіває коли грунт прогріється до температури 12—14°С. У північних районах баштанництва застосовують розсадну культуру Д. Рассаду вирощують в торфоперегнійних горщиках в парниках і після припинення весняних заморозків висаджують у відкритий грунт. На посівах проводять 1—2 проривки рослин, до трьох міжрядних обробок грунту, 1—2 підгодівля рослин, в основному фосфорними добривами, розправу і присипку батогів для оберігання їх від перевертання вітром, а на зрошуваних баштанах крім того, спушення борозен після кожного поливу. Прибирають плоди вибірково, у міру дозрівання, а в пізньостиглих сортів — недостиглі, які достигають при зберіганні.
Літ.: Дудко П. Н., Сортове багатство динь узбекистану, Таш., 1956; Пангало До. Т., Дині, Киш., 1958; Юріна О. Ст, Селекція і насінництво гарбузових культур, М., 1966.
