Джадідізм (від араб.(арабський) усул-і-джадід — новий метод), буржуазно-ліберальний, націоналістичний рух, що зародився в 80-х рр. 19 ст серед татарської буржуазії в Криму і Поволжье, в Азербайджані, а з 90-х рр. 19 ст що поширилося в Середній Азії. Спочатку — вузьке, культурнічеськоє рух за реформу старої системи мусульманської освіти (вчення грамоті шляхом зазубрювання окремих сур Корана), за необхідність європейського утворення для мусульман. У новометодних школах дітей виучували по новому для мусульман звуковому методу. У Середній Азії в період Революції 1905—07 і в подальші роки Д. вийшов з первинних культурнічеських рамок і придбав яскраво виражене забарвлення буржуазно-ліберального, контрреволюційного політичного руху і ідеологічної течії. Соціальною базою Д. були переважно буржуазні верстви населення Середньої Азії і частина національної інтелігенції. Джадіди орієнтувалися на турецьких пантюркистов, підтримували тісні зв'язки з татарськими і азербайджанськими пантюркистамі. В той же час вони були фактично прибічниками царизму і намагалися утримувати маси від революційних виступів. Середньоазіатський Д. до 1917 не зумів придбати певних організаційних форм. Джадідамі називали тих, хто висловлювався за необхідність ліквідації деяких феодальних пережитків, сором'язливих для буржуазії, що народжується, за обмежену реформу ісламу і релігійних шкіл, за пристосування ісламу до буржуазного розвитку національних околиць Російської імперії і потреб національної буржуазії. Але певної програми, як і керівного центру і статуту, джадіди не мали. Вони групувалися довкола окремих джадідських видавництв, газет і журналів, які легально видавалися в Туркестані і Бухарі, довкола новометодних шкіл, добродійних суспільств і т.п. До них часом примикали окремі представники демократичної інтелігенції (наприклад, Хамза Хаким-заді, Садріддін Айні і ін.), але з Д. як політичною течією вони фактично не мали нічого спільного. Сильний вплив на розвиток Д. у Середній Азії надала буржуазна младотурецкая Революція 1908.
Після Лютневої революції 1917 джадіди створили свої націоналістичні партії: Шуро-і-іслам в Туркестані, младобухарськую і младохивінськую партії в Бухарі і Хиве. Після перемоги Жовтневій революції 1917 джадіди були в числі організаторів Громадянської війни проти Радянської влади, натхненниками реакційною так званою «Кокандськой автономії», вступали в угоду з російськими білогвардійцями (А. І. Дутовим і ін.) і еміром Бухарським, активно брали участь в басмацькому русі. Зі встановленням Радянської влади в Середній Азії Д. був ліквідований.
Літ.: Гафуров Би. Р., Історія таджицького народу. У короткому викладі, т. 1, 3 видавництва, М., 1955; Пяськовський А. Ст, Революція 1905—1907 років в Туркестані, М., 1958, с. 542 — 66; Історія Узбецької РСР, т. 2, Таш., 1968; Вахабов М. Р., Про соціальну природу середньоазіатського джадідізма і його еволюції в період Великої Жовтневої революції, «Історія СРСР», 1963 № 2.
