Деус екс махина (лат. deus ex machina, буквально — бог з машини), драматургічний і постановочний прийом в старогрецькому театрі: раптова поява на сцені божества, що приводить дію до розв'язки. Його втручання вирішувало конфлікт, лежачий в основі трагедії, визначало долю героїв. Прийом Д. е. м. здійснювався за допомогою спеціальної підіймальної машини — еореми. Цей прийом використаний в трагедії Софокла «Філоктет» і в трагедіях Евріпіда — «Олена», «Іполит», «Іфігенія в Тавріде», «Іон», «Електра» і ін.
У переносному розумінні вираження Д. е. м. застосовують до несподіваного вирішення якого-небудь конфлікту.
