Деспотія (від греч.(грецький) despotéia — необмежена влада), форма державного пристрою і правління, при якій самодержавний володар необмежено розпоряджається в державі, виступаючи по відношенню до підданих як пан і господар. Класичними Д. були держави Древнього Сходу (Ассірія, Вавілон, Єгипет, Індія, Іран, Китай і ін.), де основні повноваження по розпорядженню землею як головним засобом виробництва були зосереджені в руках центральної державної влади, Ф. Енгельс відзначав, що «... у період, коли община обробляє землю ще спільно або, принаймні, передає лише в тимчасове користування окремим сім'ям, де, таким чином, ще не утворилася приватна власність на землю, — там державна влада з'являється у формі деспотизму» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 19, с. 497). Феодальними Д. були Багдадський халіфат (у 8—9 вв.(століття)), держава Великих Моголів в Індії (у 16—17 вв.(століття)), імперія (у 14—16 вв.(століття)) Османа і ін.
В історії політичних учень поняття Д. як особлива форма правління виділяв вже Арістотель . Згодом це поняття використовувалося для прогресивної критики абсолютистських і автократичних правлінь необмеженої монархії, елітарно-тоталітарістських установок. К. Маркс писав: «Єдиний принцип деспотизму це — презирство до людини, позбавлена людяності людина...» (там же, т. 1, с. 374).
