Державна служба, вид трудової діяльності, що полягає в практичному здійсненні державних функцій працівниками державного апарату, що займають по виборах, за призначенням або за конкурсом посади в державних установах і одержуючими від держави винагороду за свою працю. Як адмінісратівно-правовій інститут Р. с. — комплекс правових норм, що визначають правове положення службовців, умови і порядок проходження служби, відповідальність державних службовців і форми їх заохочення.
В СРСР, де в результаті Великої Жовтневої соціалістичної революції був ліквідований старий державний апарат, немає привілейованого чиновництва, державної бюрократії як особливої касти, що стоїть над народом і володарює над ним. Декретом ВЦИК від 10 (23) листопада 1917 були скасовані стани і цивільні чини, в 1918 для державних службовців і робітників були встановлені рівні щорічні відпустки, державні службовці були прирівняні до всіх ін. трудящим відносно соціального забезпечення, тривалості робочого дня, на них було поширено єдине трудове законодавство. Радянська держава законодавчо закріпила право кожного громадянина оскаржити неправильні дії будь-якого службовця.
Основне вміст сов.(радянський) Р. с. — організаторська робота по втіленню в життя радянських законів, вирішень Рад депутатів трудящих, по здійсненню завдань і функцій Радянської держави, творчій науковій розробці питань державного управління. Радянські державні службовці здійснюють свою діяльність від імені держави, що у ряді випадків обумовлює наявність в деяких з них певних владних повноважень (наприклад, право найму і звільнення). Дії їх породжують правові наслідки або умови, необхідні для виникнення таких наслідків. Р. с. (порядок і умови вступу на роботу, оплата праці, звільнення і т. п.) регулюється єдиним для всіх робітників і службовців законодавством про працю: Основами законодавства про працю, КЗоТ(Кодекс законів про працю) союзних республік, а також адміністративним законодавством — спеціальними положеннями про органи державного управління посадовими інструкціями і ін. правовими актами, в яких визначені службово-посадові обов'язки і права державних службовців, деякі особливості їх правового положення (вимога у ряді випадків спеціальної освіти, заборона служби близьких родичів на супідрядних або підконтрольних посадах і ін.).
По характеру виконуваних функцій працівники державного апарату розділяються на державних службовцях наділених повноваженнями владного характеру (право віддавати розпорядження, приймати на роботу, розпоряджатися державним майном і так далі), і державних службовців, що виконують функції допоміжного, спеціального характеру, необхідні для реалізації завдань даного державного органу. Відповідно розрізняють посадових осіб, представників влади, фахівців або функціональних працівників (інженери, економісти, лікарки і т. д.) і допоміжний персонал.
Програма КПРС 1961 передбачає подальшу демократизацію Р. с.: поширення принципу виборності і підзвітності перед представницькими органами і виборцями на всіх керівних працівників; періодичну змінюваність і систематичне оновлення складу керівних органів і ін.
В буржуазних державах Р. с. — один із старих соціальних інститутів, в якому склалися строга класифікація, ієрархічні правила і традиції. Термін «Г.с.» інколи замінюється терміном «цивільна служба» (Великобританія, США), «публічна служба» (Франція, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Японія). У кожній країні є встановлена нормативними актами класифікація державних службовців, через що постійно зберігається різка грань між вищими і нижчими службовцями з точки зору їх заробітної плати, привілеїв і так далі Зазвичай існує три-чотири групи (класу) службовців (наприклад, у Великобританії — адміністратори, виконавці, клерки і обслуговуючий персонал, у Франції — вищий, 1-й і 2-й класи, кожен з яких підрозділяється на 7—8 рівнів). Для кожної групи встановлений освітній ценз. Див. також Бюрократія .
Літ.: Манохин Ст М-коду,, Радянська державна служба, М., 1966; Адміністративне право, М., 1970, с. 84—95, 148—59.
