Депо (франц. dépôt, буквально — склад, сховище), підприємство, що забезпечує експлуатацію і ремонт рухливого складу ; вагонів, локомотивів, вагонних для мотора секцій же. д.(залізниця) і метрополітену, трамваїв, а також пожежних машин. Стосовно рухливого складу міського транспорту вживають також назву парк (наприклад, тролейбусний, трамвайний парки).
Разлічают Д.: спеціалізовані по вигляду і типові рухливого складу (локомотивні, вагонні, моторвагонниє і т.п.) і змішаного типа, призначені для експлуатації різних видів рухливого складу одночасно, наприклад електровозів, тепловозів, моторвагонних поїздів і кранів на ж.-д.(железнодорожний) ходу. Основні завдання і види робіт, здійснюваних в Д., — експлуатація рухливого складу відповідно до графіка руху і виконання його ремонту для забезпечення безпеки руху. На території Д. знаходяться виробничі будівлі з технологічним (верстати, пристосування, інструменти), енергетичним устаткуванням і підйомно-транспортними засобами, склади для запасних частин і матеріалів, споруди для очищення і обмивання рухливого складу, а також деповські (тракційні) дороги, пристрою для повороту рухливого складу і постачання його паливом, піском, водою і ін. матеріалами. Найбільш крупні підприємства, обслуговуючі пересувний склад, — локомотивні і вагонні Д.
Локомотивні Д. розрізняють основні і оборотні, або пункти звороту. Основні Д. мають приписний парк рухливого складу (див. Локомотивний парк ), в плановому порядку контролюють його стан і виконують різні види ремонту. При довжині ділянок звернення до 1000—2000 км. локомотиви обслуговуються змінними бригадами різних Д. Проїзводственная діяльність Д. характеризується чисельністю рухливого складу, загальним річним пробігом і кількістю періодичних ремонтів. Важливими показниками експлуатаційної роботи Д. є об'єм перевезень і їх собівартість. На ж.-д.(железнодорожний) транспорті прийнята система планово-запобіжного ремонту. Перевірка стану і різні види ремонту рухливого складу здійснюються залежно від пробігу або через певні проміжки часу. Основним методом ремонту є агрегатно-вузловий метод, заснований на вживанні взаємозамінних вузлів і деталей. Для цього в Д. є так звані оборотні фонди, що складаються із заздалегідь відремонтованих або нових вузлів і деталей.
Будують локомотивні Д. з прямокутним, ступінчастим і віяловим розташуванням будівель. Найбільш перспективні Д. ступінчастого типа. В порівнянні з прямокутними вони мають меншу ширину, але більша кількість доріг, два і більш за стійла на одній дорозі, майстерні, розташовані ближче до місць ремонту, краще природне освітлення всіх приміщень. Розширення Д. ступінчастого типа легко здійснюється прибудовою нових секцій. Д. віялового типа будувалися для паровозів, вимогам вмісту сучасного рухливого складу вони не відповідають.
Оборотні Д. призначені для екіпіровки локомотивів, їх огляду і усунення виявлених несправностей. У пунктах звороту є кімнати відпочинку локомотивних бригад між поїздками. Для огляду і виконання ремонту рухливого складу позмінно чергують кваліфіковані працівники, є необхідні інструменти, запасні частини і матеріали.
Д. метрополітену мають велике число доріг для відстою рухливого складу, виконання всіх видів ремонту (основні Д.), для оглядів і інших операцій, окрім крупних планових ремонтів (відстійні Д.). На кожній лінії метрополітену будують, як правило, своє Д. Трамвайниє і тролейбусні Д. також мають великі парки відстою і виконують ремонт трамвайних вагонів і тролейбусів. Д. будуються по типових проектах.
Літ.: Загальний курс залізниць, під ред. І. Ст Модзольовського, 3 видавництва, М., 1960.
