Дастан, фарсі, епічний жанр. Поширений на Ближньому і Середньому Сході, в Середній і Південно-східній Азії. Існує в двох видах: як народна творчість (у жанрі оповіді), в якій переважають героїчні теми в поетичній формі, і літературна обробка казкових сюжетів, легенд і віддань на романтичні і героїко-фантастічні теми переважно в прозі. Проте прозаїчний текст часто перемежається з віршами — діалогами або монологами. Героїчний Д. в туркмен, азербайджанців і турок називають також огузнаме (наприклад, «Книга мого діда Коркута»). До жанру Д. близькі також деякі магайськие хикаяти . В классичичеськой персидській, таджицькій, узбецькій і азербайджанській літературах 10—15 вв.(століття) Д. називають окремі романтичні поеми («Лейлі і Меджнун», «Хосров і Ширини» і ін.) або глави з великих епічних поем (наприклад «Шахнаме» Фірдоуси). Сліди індивідуальної творчості носять інд. і пакист.(пакистанський) Д. Большинство Д. літератуного походження, складених колись окремими авторами, знайшло з часом усно-народне битованіє і майже не відрізняється від народно-поетичного Д. І тим і іншим властиві ідеалізація героя, гіперболізування і любовно-пригодницькій ситуації. У професійній літературі Д. отримав широкий розвиток в 16—18 вв.(століття) Проте відмічено і раніше поширення прозаїчного Д. У деяких народів (узбеків, каракалпаків, турок і ін.) Д. створюються і понині.
Тексти: Азербаjчан халг дастанлари, ч. 1—2, Баки, 1961; Узбек халк достонларі, т. 1—2, Таш., 1957—1958; Дастанхає ешкийе пакестан, Тегеран, 1961: Фахреддін Гургані, Вис і Рамін. [Предісл. І.С. Брагинського], М., 1963.
Літ. ;Жирмунский Ст М., 3аріфов Х. Т., Узбецький народний героїчний епос, М., 1947; Орбелі І., Вірменський героїчний епос, Ер., 1956; Корогли Х., Дестанний епос туркменського народу, Тр. інституту мови і літератури АН(Академія наук) СРСР, ст 1, Аш., 1956; Сдфа 3., Хамасе-сарайідар Іран, Тегеран, 1333 ц.р. х. (1954); Noldеке Th., Das Iranische Nationalepos, B. — Lpz., 1920; Гьян Чанд Джайн, Урду ки дастанен уннісвін садітак, Аллахабад, 1954.
