Дактилоскопія
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Дактилоскопія

Дактилоскопія (від дактіло... і ...ськопія ) , розділ науки криміналістики, що вивчає будову шкірних узорів рук в цілях криміналістичної ідентифікації особи, кримінальній реєстрації і розшуку злочинців. На долонній поверхні кінцевих (нігтьових) фаланг пальців рук є рельєфні лінії — т.з. папілярні, будова яких обумовлена рядами гребешкових виступів шкіри, розділених борозенками. Ці лінії утворюють складні шкірні узори (дугові, петлеві і завиткові), які володіють наступними властивостями: індивідуальність (всіляка сукупність папіллярнких ліній створюючих малюнок узору по їх конфігурації, місцю розташування, взаєморозташуванню, і неповторна в іншому узорі); відносна стійкість (незмінність зовнішньої будови узору, що виникає ще в період внутріутробного розвитку людини і що зберігається протягом всього його життя і після смерті аж до розкладання трупа); відновлюваність (при поверхневому порушенні шкірного покриву папілярні лінії відновлюються в колишньому вигляді). Все це дозволяє здійснювати: криміналістичну ідентифікацію особи по відбитках пальців рук, виявлених на місці злочину; встановлення злочинця, раніше зареєстрованого як судимого, за допомогою дактилоскопічної реєстрації; ідентифікацію непізнаного трупа; розшук осіб, зниклих без вести; встановлення факту скоювання декількох злочинів однією особою або одного злочину декількома особами. У СРСР дактилоскопічна реєстрація ведеться на спеціальних бланках — десятипальцьових дактилоскопічних картах, в які вносяться по певній системі відбитки пальців кримінальних злочинців з вказівкою їх прізвищу, імені, по батькові, року і місця народження, особливих прикмет і так далі Для дактилоскопічної ідентифікації застосовуються розроблені в криміналістиці прийоми і засоби виявлення і збереження відбитків пальців з подальшим їх порівняльним дослідженням з відбитками пальців рук осіб, підозрюваних в скоєнні злочину, або з відповідними дактилоскопічними картами.

  Літ.: Криміналістика, М., 1963, с. 206— 221 §§ 79—83.

  А. І. Вінберг.