Давидов Володимир Миколайович (настощєє ім'я і прізвище Іван Миколайович Горелов) [7(19) .1.1849, Новоміргород, — 23.6.1925, Москва], російський актор, народний артист республіки (1922). Народився в небагатій дворянській сім'ї. Брав уроки драматичного мистецтва у відомого актора Малого театру І. Ст Самаріна. У 1867—80 грав в провінції (Орел, Вороніж, Тамбов і ін.). У 1880—1924 артист Петербург. Александрійського театру. Д. віртуозно володів всіма засобами зовнішньої виразності. Блискуча техніка перевтілення у поєднанні з органічним відчуттям життєвої правди дозволяли Д. виступати в комедійних, трагедійних, водевільних ролях (грав навіть жіночі ролі). Найбільші досягнення артиста пов'язані з російською класикою. Серед його кращих ролей: Фамусов («Лихо з розуму» Грібоєдова), Хлинов, Бальзамінів, Подхалюзін, Каркунов («Гаряче серце», «Святковий сон до обіду», «Свої люди — порахуємося» і «Серце не камінь» Островського), Расплюєв («Весілля Кречинського» Сухово-Кобиліна), Аким і Мітріч («Влада тьми» Толстого), Мошкин, Кузовкин («Неодружений» і «Нахлібник» Тургенева). Проникливо розкриваючи внутрішній світ персонажа, складні зміни людській психології, Д. став талановитим інтерпретатором драматургії А. П. Чехова (грав ролі Іванова — «Іванов», Фірса — «Вишневий сад», Чебутикина — «Три сестри»). Людина великої культури, Д. вивчав при підготовці ролей літературу, живопис. Був видатним театральним педагогом, вчителем і творчим наставником багатьох крупних акторів. Педагогічна діяльність почав в 1883. Викладав в Петербурзькому театральному училищі. Серед його учнів — Ст Ф. Коміссаржевськая, Н. Н. Ходотов, Л.С. Вівьен, К. А. Зубов і ін.
Соч.: Розповідь про минуле, Л. — М.. 1962; Листи Ст Н. Давидова, в збірці: Театральний спадок, М., 1956.
Літ.: Брянський А., Ст Н. Давидов. 1849—1925. Життя і творчість, Л. — М., 1939: Вівьен Л. С., В. Н. Давидов і його школа, в кн.: Записки про театр, Л. — М., 1958: Малютін Я. О., Актори мого покоління, Л., 1959.
