Гуно Шарль
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Гуно Шарль

Гуно (Crounod) Шарль (17.6.1818, Париж, — 18.10.1893, Сен-Клу, передмістя Парижа), французький композитор. Член інституту Франції (1866). Батько Р. був художником, мати — викладачкою музики. Р. брав уроки теорії музики у А. Рейхи. У 1836—38 вчився в Паризькій консерваторії у Ж. Ф. Гальові (контрапункт і фуга), Ж. Ф. Лесюера і Ф. Паера (композиція). У 1839 отримав Римську премію (за кантату «Фернан»), можливість три роки провести в, що дала йому Італії і недовго в Германії. З 1845 протягом декількох років обіймав посаду органіста, потім капельмейстера однієї з церков Парижа. У 1852—60 був директором паризького об'єднання хорових суспільств «Орфеон». У 1870—75 жив в Лондоні, де заснував суспільство «Хор Гуно» (нині Королівське хорове суспільство). Р. — видний представник французької ліричної опери (див. Опера ). Вершина творчості Р. — опера «Фауст» (по однойменній трагедії Гете; «Театр лірик», 1859; з речитативами замість розмовних діалогів і балетною сценою «Вальпургієва ніч» — 1869, театр «Гранд-опера»), що завоювала світове визнання. Кращі опери Р. відрізняють правдивість в зображенні відчуттів і переживань героїв, психологічно тонке розкриття їх душевного світу. Щирість і задушевна простота мелодії, насиченої зворотами міського пісенно-танцювального фольклору, контрастна динаміка драматургії, реалістична окреслення жанрово-побутових сцен, витонченість гармонії і інструментовки — такі особливості створеної Р. ліричної опери.

  Р. — автор 14 обпер (2 з них не закінчені), у тому числі «Сафо» (1850), «Лікар мимоволі» (1857), «Філемон і Бавкида» (1859), «Цариця Савськая» (1861), «Ромео і Джульєта» (1865); кантат, у тому числі «Галію» (1871); музики до спектаклів («Міщанин в дворянстві» Мольера, «Улісс» Понсара, «Жанна д''Арк» Барбье і ін.); багаточисельних духовних творів (мес, реквіємів); симфонічних вигадувань (в т.ч. 2 симфоній); романсів і пісень, фортепіанних п'єс і ін.

  Творчість Р. надав помітний вплив на багато французьких композиторів — Же. Бізе, Же. Массне, Л. Деліба і ін. Р. виступав також як музичний письменник.

  Соч.: «Ascanio» de Saint-saеns, P., 1890; Le «Don Juan» de Mozart, P., 1890; Mémoires d''un artiste, 3 éd., P ., 1896; русявий.(російський) пер.(переведення) — Записки артиста, СП(Збори постанов) Би [1904]; Спогади артиста, М., 1962.

  Літ.: Французька музика другої половини XIX століття. Сб. перевідних робіт, під ред. М. С. Друськина, М., 1938; Prod'' homme J. G. et Dandelot A., Gounod (1818—1893),v. 1—2, P., 1911.

  С. М. Гріщенко.

Ш. Гуно.