Губні грамоти, великокняжі (пізніше — царські) грамоти в Російській державі 16—17 вв.(століття), визначаючу організацію і компетенцію органів губної самоврядності (див. Губна реформа ) . Найбільш ранні Р. р. — Белозерськая і Каргопольськая (1539). Відома 21 Р. р. Їх можна розділити на статутні (місцевим жителям для введення губної самоврядності) і губні накази (розсилалися на місця при виборі нових осіб губними старостами і при проведенні особливих заходів по боротьбі з розбоями, які незрідка були одній з форм класової боротьби). Р. р. зазвичай складав і розсилав Розбійний наказ. По Р. р. розслідування справ про розбій і крадіжку провадилося губними старостами з обязателним вживанням тортур і поголовних «обшуків» (опит місцевих жителів під присягою). Якщо злочинцем був професійний кримінальний злочинець або бунтар («відважна людина»), то його стратили. Така форма суду і розправи підсилювала диктатуру дворян-кріпосників.
Істочн.: Наместнічьі, губні і земські статутні грамоти Московської держави. [Сб.], М., 1909; Зимін А. А., Губні грамоти XVI ст з Музейних зборів, в збірці: Записки Відділу рукописів Державної бібліотеки ім. Ст І. Леніна, ст 18, М., 1956; Носів Н. Е., Губний наказ Новгородської землі 1559 р., «Історичний архів», 1959 № 4; Леонтьев А. До., Устюжськая губна грамота, 1540 р., «Історичний архів», 1960 № 4.
