Грузинський театр академічний ім. Шота Руставелі, найбільший драматичний театр Грузинської РСР. Створений в Тбілісі в 1921 на основі Державного театру драми, організованого в 1920. Велике значення для творчості театру мала діяльність його керівника До. А. Марджанішвілі (1922—26). Спектакль «Овече джерело» («Фуенте Овехуна») Лопе де Вега (1922), співзвучний революційній епосі, такий, що відрізнявся високою професійною культурою, став вираженням ідейно-художніх принципів театрального мистецтва Радянської Грузії. Тема революційно-визвольної боротьби отримала сценічне втілення в спектаклях «Герої Ереті» Шаншиашвілі (1924), «Землетрус в Лісабоне» Какабадзе (1925). Театр звертався до грузинської і зарубіжної класичної драматургії — «Тяжба» Г. Еріставі (1921), «Затьмарення сонця в Грузії» Антонова (1923), «Гамлет» Шекспіра (1925) і ін., підкреслюючи ідеї гуманізму, протест проти насильства і несправедливості. З 2-ої половини 20-х рр. театр очолював А. Ст Ахметелі (1926—35); головне місце в репертуарі зайняла радянська драматургія. Спектаклі «Розлом» Лавренева, «Анзор» Шаншиашвілі (обидва в 1928), «Ламара» по Важа Пшавела (1926, 1930), а також «Разбойникі» («Ін тіраннос!», 1933) Шиллера і ін. затвердили героїко-романтічну спрямованість театру, прагнення до монументально-поетичних постановок, висунули колектив в ряди провідних театрів СРСР. Героїці Громадянської і Вітчизняної воєн були присвячені спектаклі «Киквідзе» Дараселі (1941, 1964), «Переможці» Чирськова (1946), «Начальник станції» Мосашвілі (1947) і ін. Театр постійно включав п'єси на історичні теми, звертався до класичної драматургії: «Великий государ» Соловьева (1945; Державна премія СРСР, 1945), «Отелло» (1937), «Король Лір» (1948, 1966) Шекспіра, «Потоплені камені» Мосашвілі (1951; Державна премія СРСР, 1951), «Отарова вдова» по Чавчавадзе (1952), «Васса Железнова» Горького, «Іспанський священик» Флетчера (обидва в 1954), «Мачуха Саманішвілі» по Клдіашвілі (1970). Значними для творчої діяльності театру в 50—60-і рр. з'явилися постановки режисерів Д. А. Алексидзе — «Цар Едіп» Софокла (1956), «Бахтріоні» по Важа Пшавела (1960) і М. І. Туманішвілі — «Антігона» Ануя (1968), «Поки гарба не перекинулася» Іоселіані (1969). Спектаклі театру характеризуються поетичністю, глибоко аналітичним осмисленням драматичних творів, різноманіттям сценічних рішень. У театрі склався ансамбль талановитих діячів сценічного мистецтва, що володіють яскравою індивідуальністю. В різний час тут працювали: А. А. Васадзе, С. А. Закаріадзе, А. А. Хорава, Р. М. Давіташвілі, Т. І. Чавчавадзе, В. Ст Чхєїдзе, І. І. Гамрекелі і ін. У 1936 театр нагороджений орденом Леніна. У 1921 йому привласнено ім'я поета-гуманіста Шота Руставелі, в 1966 — звання академічне.
В трупі театру (1971): народні артисти Грузинської РСР Р. Ст Гегечкорі, Би. А. Закаріадзе, С. А. Канчелі, Е. Р. Магалашвілі, Е. А. Манджгаладзе, Р. І. Сагарадзе, Т. А. Тархнішвілі, М. В. Чахава і ін. Головний режисер — народний артист Грузнув. РСР М. І. Туманішвілі.
Літ.: Абхаїдзе Ш., Швангирадзе Н., Державний ордени Леніна театр ім. Ш. Руставелі. Короткий нарис, Тб., 1953; Лютневий А., Театр ім. Руставелі, М., 1959.
