Голль (Gaulle) Шарль де (22.11.1890, Лілль, — 9.11.1970, Коломбе-ле-Дез-Егліз), французький державний, військовий і політичний діяч. Род. у сім'ї викладача, Вчився у військовому училищі Сіно-сер і пізніше — у Вищій військовій школі в Парижі. Учасник 1-ої світової війни 1914—18. До 1937 займався в основному військово-педагогічною і штабною діяльністю. У роки, що передували 2-ій світовій війні 1939—45, Р. виступив з рядом теоретичних робіт по питаннях військової стратегії і тактики, в яких висловлювався за створення професійної механізованої армії і за масоване використання танків у взаємодії з авіацією і піхотою в сучасній війні. З перших днів війни де Голль в чині полковника командував танковими підрозділами 5-ої французької армії, а в травні 1940, під час боїв на р. Сомма, очолив 4-у бронетанкову дивізію. Проявив велику особисту мужність. Був вироблений в бригадні генерали. 5 червня у критичний для Франції дні, коли значна частина французької армії була вже розгромлена фашистською Німеччиною, Р. став заступником міністра національної оборони. Після вступу німецьких військ до Парижа (14 червня) і приходу до влади капітулянтського уряду Петена (16 червня) Р. виїхав до Великобританії, звідки 18 червня 1940 поводився по радіо із закликом до всіх французів продовжувати боротьбу проти фашистської Німеччини. Р. заснував в Лондоні рух «Вільна Франція», що прилучилося до антигітлерівської коаліції, а 24 вересня 1941 — Французький національний комітет. 26 вересня 1941 Радянський уряд визнало Р. «як керівника всіх вільних французів, де б вони не знаходилися». У червні 1943 Р. став одним з двох голів (з листопада 1943 — єдиний голова) Французького комітету національного звільнення (ФКНО), створеного в Алжірі і реорганізованого Р. в червні 1944 в Тимчасовий уряд Французької Республіки (у серпні 1944 уряд Р. переїхав до звільненого Парижа). 10 грудня 1944 Р. підписав в Москві Договір про союз і взаємну допомогу між СРСР і Францією. Ім'я Р. тісно пов'язане з перемогою над фашистськими агресорами в 2-ій світовій війні.
Відразу ж після закінчення війни Р. зробили ряд заходів, направлених на встановлення у Франції режиму президентського типа. Зіткнувшись з труднощами в здійсненні своїх планів, в січні 1946 пішов з поста глави уряду. З 1947 Р. керував діяльністю створеної ним партії «Об'єднання французького народу» (РПФ). Оголосивши в травні 1953 про розпуск РПФ, тимчасово відійшов від активної політичної діяльності. У травні 1958, в період гострої політичної кризи, викликаної військовим путчем в Алжірі 13 травня, буржуазна більшість парламенту виступили за повернення Р. до влади. 1 червня 1958 Національні збори затвердили склад уряду на чолі з Г. По вказівці і за участю Р. була підготовлена нова конституція республіки (вересня 1958), яка звузила повноваження парламенту і значно розширила права президента. 21 грудня 1958 Р. був вибраний президентом Французької Республіки. 19 грудня 1965 він був переобраний на пост президента на новий 7-річний термін. Зовнішньополітична концепція Р. відрізнялася прагненням забезпечити за Францією самостійність в ухваленні рішень по найважливіших питаннях європейської і світової політики. Одним з найбільш значних кроків в цьому плані був вихід Франції з військової організації НАТО(Організація Північноатлантичного пакту) в 1966. Для зовнішньополітичного курсу Р. був характерний реалістичний підхід до ряду великих міжнародних проблем (заява про визнання остаточного характеру післявоєнних німецьких кордонів, 1959; засудження агресії США у В'єтнамі; засудження нападу Ізраїлю на арабські держави і ін.). В той же час, продовжуючи здійснення планів по створенню власних ядерних сил, Франція не підписала Договір про заборону ядерних випробувань в трьох сферах (1963). Франція не підписала і Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968), заявивши, проте, в ООН(Організація Об'єднаних Націй), що вона поводитиметься в цій області так само, як і держави, що приєдналися до даного Договору, 28 апреля1969, після поразки на референдумі 27 квітня (з питання про реорганізацію Сенату і про реформу терріторіально-адміністратівного пристрою Франції), що відобразив незадоволеність певної частини французького населення політикою уряду, Р. пішов з поста президента. За роки перебування Р. на посту президента значний розвиток отримали радянсько-французькі стосунки. У 1966 Р. відвідав з офіційним візитом СРСР; в результаті переговорів і підписання 30 червня 1966 радянсько-французькій декларації був відкритий важливий етап в історії радянсько-французьких стосунків.
Соч.: Une mauvaise rencontre, P., 1916; Histoire des troupes du Levant, P., 1921; La discorde chez l''ennemi, 2 ed., P., 1944; Le fil de l’épée, P., 1946; La France sera la France, P., 1952; La France et son armée, P., 1965; Discours et messages, t. 1—5 Mémoires de guerre, [v. 1—3], P.,1968—69; Méemoires d''espoir, t. 1—2, P., 1970—71; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Професійна армія, М., 1935; Військові мемуари, т. 1—2, М., 1957—1960.
