Геофізика , комплекс наук, що вивчають фізичні властивості Землі в цілому і фізичні процеси, що відбуваються в її твердих сферах, а також в рідкій (гідросфера) і газовій (атмосфера) оболонках. Різні геофизичні науки розвивалися впродовж 4 останніх століть (особливо в 19-м-коді і 20-м-коді) нерівномірно і в деякій ізоляції одна від одної; їх приватні методи всілякі, що визначається своєрідністю фізичних характеристик і процесів в кожній з трьох вказаних оболонок Землі. Окремі геофизичні дисципліни, принаймні деякими своїми сторонами, змикаються з областями геології і географії. Поняття Р. як науки, об'єднуючої велику сукупність наук в певну систему, оформилося лише в 40—60-х рр. 20 ст
Є загальні ознаки геофизичних наук. Всім їм властива переважаюча роль спостереження за ходом природних процесів (в порівнянні з лабораторним експериментом) для здобуття вихідної фактичної інформації, а також кількісна інтерпретація фактів на основі загальних фізичних законів.
В розділенні геофизичних дисциплін немає твердо сталої термінології. Так, нарівні з традиційним терміном «метеорологія» для науки про атмосферу застосовується ще термін «фізика атмосфери», але незрідка в більш обмеженому значенні. У останньому випадку рамки, що виділяють фізику атмосфери з метеорології намічаються різними авторами по-різному. То ж відноситься до співвідношення між океанологією і фізикою морить і пр. Велика галузь метеорології, що давно відокремилася, — кліматологія, вчення про клімат земної кулі — частіше відноситься до географічних наук. Ряд геофизичних дисциплін або їх розділів має прикладний характер.
Найбільш розроблена класифікація геофизичних наук покладена в основу рубрикації реферативного журналу «Геофізика» згідно якої до складу Р. входять: геомагнетизм (вчення про земне магнітне поле); аерономія (вчення про вищі шари атмосфери); метеорологія (наука про атмосферу) з підрозділом на фізичну метеорологію (фізику атмосфери), динамічну метеорологію (додаток гідромеханіки до атмосферних процесів), синоптичну метеорологію (вчення про великомасштабні атмосферні процеси, що створюють погоду, і про їх прогноз), кліматологію; океанологія (вчення про Світовий океан, включаючи і фізику морить); гідрологія суші (вчення про річки, озера і інші водоймища суші); гляциология (вчення про всі форми льоду в природі); фізика надр Землі; сейсмологія (вчення про землетруси і інші коливання земної кори); гравіметрія (вчення про поле сили тяжіння); вчення про земні приливи; вчення про сучасні рухи земної кори. Вказані науки, у свою чергу, розділяються на окремі приватні дисципліни. Деякі з них, наприклад кліматологію і гляциологию, більшою частиною відносять до географічних наук. Крім того, розрізняються такі прикладні геофизичні науки, як розвідувальна і промислова геофізика (див. Геофизичні методи розвідки ).
Сучасний розвиток геофизичних наук стимулюється зростаючими потребами в прогнозі стану людину довкілля, особливо погода і гідрологічного режиму, в освоєнні природних багатств і в регулюванні природних процесів. До певної міри воно зв'язане і з космічними дослідженнями, оскільки космічні кораблі пролітають земну атмосферу при старті і поверненні на Землю, а штучні супутники Землі обертаються у верхніх шарах атмосфери. З технічного боку цей розвиток забезпечується швидко зростаючим числом глобальних спостережень з використанням новітніх методів електроніки і автоматики, машинною обробкою величезної кількості результатів спостережень і усе більш широким вживанням математичного аналізу в теоретичних побудовах.
