Генерал-губернатор
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Генерал-губернатор

Генерал-губернатор , 1) вищий чиновник місцевої адміністрації в царській Росії, що стояв на чолі генерал-губернаторського (одна або декілька губерній). До губернської реформи 1775 посада Г.-г. носила почесний характер, нічим не відрізняючись від губернаторської. Після придушення селянської війни 1773—75 під буттям на чолі Е. І. Пугачева Г.-г. наділялися надзвичайними повноваженнями. По «Установі для управління губерній» 1775 Г.-г. (або «государевий намісник»), що стояв під безпосереднім контролем імператриці і Сенату, здійснював спостереження за адміністрацією, стежив за політичними настроями станів, пригнічував повстання кріпосних селян і пригноблюваних національностей царської Росії. Влада Г.-г., особливо на околицях, носила характер військової диктатури. На пост Г.-г. призначалися зазвичай найбільш реакційні генерали, що користувалися особливою довірою пануючи. Надзвичайні повноваження Г.-г. розширювалися по мірі наростання в країні революційного руху. Користуючись цими повноваженнями і спираючись на військово-поліцейський апарат самодержавства, Г.-г. нещадно пригнічували всякий прояв незадоволеності, особливо революційний рух робочого класу. У 1892 «Правилами про місцевості, що оголошуються на військовому положенні» в генерал-губернаторських вводилися військові порядки. Г.-г. зіграли роль душителів Революції 1905—1907, коли особливо часто фундирувалися тимчасові генерал-губернаторські. Г.-г. (за винятком фінляндського, такого, що зберіг владу до жовтня 1917) були ліквідовані Лютневою буржуазно-демократичною революцією 1917. 2) У державах — що були домініонах, що входять до складу Співдружності (голений.), — представник англійського короля (королеви), держави, що вважається главою. Призначається англійським королем.

загрузка...

  Літ.: Градовський А. Д., Історичний нарис установи генерал-губернаторського в Росії, Собр. соч.(вигадування), т. 1, СП(Збори постанов) Би, 1899; Млинців І. А., Губернатори. Історіко-юрідічній нарис, СП(Збори постанов) Би, 1905; Ерошкин Н. П., Історія державних установ дореволюційної Росії, 2 видавництва, М., 1968.

  Н. П. Ерошкин.