Гейровський (Heyrovský) Ярослав (20.12.1890, Прага, — 27.3.1967, там же), чехословацький хімік, засновник полярографії, член Чехословацької АН(Академія наук) (1952). У 1918 закінчив Празький університет. Учень Би. Браунера . У 1910—13 вчився в Лондонському університетському коледжі і в 1913—14 працював там же під керівництвом Ф. Доннана . З 1922 екстраординарний, з 1926 ординарний професор фізичної хімії Празького університету. З 1922 завідував інститутом фізичної хімії Празького університету. У 1926 працював в Сорбонне (Париж). З 1950 директор Государственого полярографічного інституту в Празі, з що 1964 носить його ім'я. Іноземний член АН(Академія наук) СРСР (1966) і ряду ін. академій.
В 1922 Р., досліджуючи процес електролізу на ртутному краплинному електроді, встановив залежність між потенціалами відновлення і окислення речовин і їх природою, а також велічиной дифузійного струму і концентрацією речовини в електроліті, що послужило основою для полярографії . У 1925 разом зі своїм учнем M. Шикатой сконструював полярограф, що дозволяє автоматично записувати криві поляризації в координатах напруги і сили струму. Р. всесторонньо розробив полярографічний метод, теорію і техніку полярографічних досліджень, за що отримав Нобелівську премію (1959).
Соч.: Electrolysa se rtutovou kankovou kathodou, «Chemické listv pro vědu а prumysl», 1922. sv. 16, s. 256—304; Polarographie, W., 1941; у русявий.(російський) пер.(переведення): Полярографічний метод. Теорія і вживання, Л., 1937; Техніка полярографічного дослідження. Сб. статей М., 1951; Основи полярографії, М. 196 (совм. з Я. Кута).
