Гвіччардіні , Гуїччардіні (Guicciardini) Франчесько (6.3.1483, флоренція, — 22.5.1540, Арчетрі), італійський історик, філософ-гуманіст, політичний діяч. У 1511—14 Р. — посол флоренції в Іспанії, в 1516—34 послідовно — намісник папи в Модене, Романье, Болонье. У «Історії Італії» (написаною в 1537—40) дав історію не окремих італійських держав, а всієї країни як єдиного цілого, виступав за національне і державне об'єднання Італії. Основним двигуном історії вважав егоїстичні спонуки людей. Будучи ідеологом ранньої буржуазії, створив етичне вчення про вигоду як основу взаїмополезності, вважаючи, що необхідно пристосовуватися до обставин, вважав сповна допустимим для досягнення політичних цілей вживання будь-яких засобів, чим і керувався в своїй практичній діяльності. Р. був прибічником олігархічно-республіканського правління, противником участі народних мас в державному управлінні («Діалог про управління флоренцією», написаний в 1325). Ратував за загальний розвиток людину, що знаходиться, на його думку, в умовах постійної циклічної зміни суспільства. Р. був противником астрології, в своїх вигадуваннях критикував лицемірство чернецтва, папство, церкву, пропонував проект заміни релігії взаєминами добросусідської вигоди («Замітки політичні і цивільні», написані в 1525—29, ретельно ним приховувані, опубліковані у 1576).
Соч.: Opere, Mil. — Napoli [1953]; Cartegi..., v. 1—13, Mil., 1938—68; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Соч., М. — Л., 1934.
Літ.: Самаркин Ст Ст, До питання про формування політичних поглядів Ф. Гвіччардіні, «Вісник Московського університету», 1960. № 5, сірок.(середина) 9, Історичні науки; Рутенбург Ст І., Гвіччардіні, в збірці: Італійське Відродження, [Л.], 1966.
