Віспа, гостре інфекційне захворювання людини і тварин, що має вірусну природу.
У людини О. натуральна (Variola Vera) характеризується високою заразливістю, своєрідним вузликово-пузирчастим висипом, що залишає після себе рубці, і незрідка украй важкою течією. Згадки про О. зустрічаються в древньо-єгипетських і древньо-китайських рукописах, у вигадуванні лікарок Древньої Греції і Риму, в російських рукописах 15 ст У 13 ст при хрестових походах О. була занесена з Азії до Європи, в 16 ст на кораблях Е. Кортеса — з Європи до Америки. У 15—18 вв.(століття) епідемії О. в Європі відносили сотні тисяч життів і спотворювали осіб тих, що виживали. Карантини, що застосовувалися з 18 ст, не давали істотного ефекту. Поворотний момент в боротьбі с О. — відкриття в 1796 англійською лікаркою Е. Дженнером методу віспощеплення . Проте впровадження цього методу відбувалося повільно. У Росії ще в 1891—1912 щорік захворювало О. близько 100 тис. чоловік. Після введення в 1919 (декрет підписаний Ст І. Леніном) обов'язкового віспощеплення захворюваність почала знижуватися і до 1937 О. була повністю ліквідована. У багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки захворюваність О. залишається значною (у 1950—72 по 50—90 тис. випадків в рік). Тому зберігається загроза замету О. і в тих країни, де вона ліквідована. Так, в 1947—68 були 24 випадки замету О. в США, Великобританію, Францію, ПНР(Польська Народна Республіка), СРСР. В результаті поширення інфекції захворіло (без США) 258 і помер 51 чіл. Радянський уряд запропонував (1958) усесвітню програму ліквідації О., прийняту Усесвітньою організацією охорони здоров'я, і виділило для цієї мети велику кількість віспяної вакцини.
Збудник О. — вірус, що фільтрується видимий під мікроскопом при спеціальній обробці, стійкий до висушування і дії низьких температур. Джерело інфекції — хвора людина. Вірус передається через повітря (з крапельками слизу, пилом) і (рідше) предмети (білизну, одяг, іграшки). Інкубаційний період 5—17, в середньому 14 сут . Захворювання починається з різкого підвищення температури (до 40 °С), болісного головного болю, нудоти і болю в області крижів. До кінця 3-го дня з'являється висипання у вигляді неяскравих червоних плям на обличчі, кінцівках, тулубі, долонях і підошвах. В наступні дні елементи висипу проходят декілька стадій розвитку: вузлик, бульбашка, гнійничок і утворення кірки. Захворювання триває 35—45 сут . Можливі клінічні варіанти перебігу О.: важко протікаюча зливна О., при якій елементи висипу зливаються між собою; геморагічна О. («чорна О.», або віспяна пурпуру), для якої характерні крововиливу в різні тканини і органи (протікає украй важко, з високою летальністю ); варіолоїд (легка форма) протікає з невисокою лихоманкою, елементи висипу одиничні або не проходят всіх стадій. Зустрічаються О. без висипу, безліхорадочная форма О. і ін. Перенесена О. залишає стійкий імунітет .
Для специфічного лікування О. застосовують противіспяний гамма-глобулін . Основний профілактичний захід — віспощеплення. О. належить до карантинних хвороб, для боротьби з якими розроблені міжнародні санітарні правила і правила по санітарною охороні кордонів країни. Хворий О. і особи, що спілкувалися з ним, підлягають ізоляції; проводять дезинфекцію приміщення, речей і повторну вакцинацію всіх осіб, що спілкувалися з хворим.
Літ.: Бароян О. Ст, Нариси по світовому поширенню найважливіших заразливих хвороб людини, 2 видавництва, М., 1967; Бургасов П. Н., Миколаївський Р. П., Натуральна віспа, М., 1972.
Р. П. Миколаївський, Ст Л. Васильовський.
У тварин самостійними вірусами, що викликають виникнення і поширення О., є збудники О. овець і кіз, мавп, натуральною О. свиней, кроликів і деякі ін. До вірусу О. корів і родинного йому вірусу осповакцини (віспяної вакцини), окрім корів і свиней, сприйнятливі буйволи, верблюди, коні, осли, мули, слони, кролики, мавпи і людина. Особливе місце займають збудники О. птиць. Вірус О. курей патогенний для птиць підряду власне курячих, О. голубів — для птиць загону голубиних, вірус О. канарок — для птиць загону гороб'ячих. Деякі штами вірусів О. птиць можуть бути бі- і тріпатогеннимі для птиць різних загонів, викликаючи у них утворення імунітету і до вірусу ін. вигляду О. птиць. Ссавці, птиці хворіють О. частіше і важче взимку і ранньою весною, особливо молодняк і тварини т.з. культурних порід і декоративні птиці. Джерело вірусів О. — хворі і такі, що перехворіли О. жівотниє-вірусоносителі, а також люди. Для О. тварин характерна підгостра течія, інтоксикація, лихоманка і утворення висипу на шкірі (висипи) і слизистих оболонках (енантеми), проходящей своєрідні стадії формування — розеол, папул, везикул, пустул, кірок і рубців. Економічний збиток від О. складається із зниження продуктивності (удою, маси, яйценоскості), псування шкіри і загибелі частини тварин особливо при ускладненнях (бронхопневмонія, гастроентерит). Діагноз заснований на аналізі клінико-епізоотологичеських і епідеміологічних даних, патологоанатомічних змін і результатів лабораторних досліджень. Ефективних специфічних засобів лікування немає. Препарати хіміотерапій застосовують для запобігання і ліквідації ускладнень. Основа заходів боротьби с О. тварин — строге виконання карантинних і ветеринарно-санітарних заходів. В цілях профілактики застосовують вакцини.
Літ.: Борисович Ю. Ф., Віспа, в кн.: Ветеринарна енциклопедія, т . 4, М., 1973; його ж, Віспа верблюдів, в кн.: Маловідомі заразливі хвороби тварин, 2 видавництва, М., 1973.
