Вінкельман (Winckelmann) Іоганн Іоахим (9.12.1717, Стендаль, Магдебург, — 8.6.1768, Трієст), німецький історик античного мистецтва. За освітою богослов; вчився в Берліні (1735—36) і Галле (1738—40). У 1748—54 служив бібліотекарем у графа Бюнау (поблизу Дрездена); у цей період познайомився з вигадуваннями англійських і французьких просвітителів (Е. До. Шефтсбері, Ш. Л. Монтеськье, Вольтера і ін.). З 1755 служив в Римі (з 1763 головний антікварій і «президент старовин» Ватикану); був очевидцем розкопок Геркуланума, Помпей і Пестума. Виступаючи з позицій просвітницької філософії проти манірного аристократичного мистецтва 18 ст, Ст у пошуках зразків героїчного і патріотичного мистецтва зверталося до Древньої Греції. Головний твір Ст — «Історія мистецтва старовини» («Geschichte der Kunst des Altertums», 1763; російське видання — 1888, 1890) — перший зразок наукової історії мистецтва, де розглядаються не окремі майстри, а мистецтво в цілому в його розквіті і занепаді. Не обмежуючись описом сюжету і оцінкою достовірності передачі натури, Ст намагалося охарактеризувати образну мову, художні особливості того або іншого витвору мистецтва, ставши одним з творців методики мистецтвознавчого аналізу. Хоча Ст були відомі лише твори епохи еллінізму або римської копії, він зумів підійти до правильного розуміння суспільних і конкретно-плотських життєвих основ старогрецького мистецтва, причиною розквіту якого вважав клімат, державний пристрій і, головне, політичну свободу. Ідеал Ст — грецька скульптура епохи класики, в його трактуванні ідеальна і піднесена, ушляхетнююча дійсність, чужа всього буденного і особистого. Ідеалізуючи античність, Ст рахувало старогрецьке мистецтво зразком для всіх часів і народів. Закликаючи художників повернутися до вивчення природи, Ст під цим, проте, мав на увазі наслідування античним зразкам. Висунуте Ст тлумачення античного мистецтва, що стало відомим в 60-і рр. 18 ст, послужило естетичною основою для становлення класицизму в Германії (А. Р. Менгс, А. Тішбейн і ін.) і інших європейських країнах (Же. Л. Давид, Би. Торвальдсен, А. Канова і ін.) і зробило великий вплив на творчість майстрів 1-ої половини 19 ст
Соч.: Werke, Bd 1—11, [Dresden — Ст], 1808—25; Briefe, Bd 1—4, Ст, 1952-57; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Історія мистецтва старовини [Л.], 1933; Вибрані твори і листи, [М. — Л.], 1935.
Літ.: Гриб Ст Р., Вчення Вінкельмана про красу, «Літературний критик», 1934 № 12; Ліфшиц М., І. І. Вінкельман..., у його кн.: Питання мистецтва і філософії, М., 1935, с. 5—79; Justi До., Winckelmann. Sein Leben, seine Werke und seine Zeitgenossen, Bd 1—3, 5 Aufl., Köln, 1956; Koch H., Johann Joachim Winckelmann. Sprache und Kunstwerke, B., 1957; Ruppert H., Winckelmann-bibliographie, B., 1968.
