Вілочковая залоза
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Вілочковая залоза

Вілочковая залоза (thymus, glandula thymus), зобна залоза, тімус, внутрішня грудна залоза, часточкова залоза внутрішньої секреції у хребетних тварин і людини. Ст же. розвивається з ентодермального епітелію зябрових мішків .

загрузка...

  У людини Ст же. закладається на 6-му тижні розвитку. Зачатки Ст же. спочатку представлені лише епітеліальною тканиною. В процесі розвитку Ст же. будова її ускладнюється і вона стає часточковою. У людини Ст же. розташована в грудній порожнині в області верхнього міжплеврального простору переднього середостіння. Вона добре розвинена в новонароджених. До моменту народження це найбільший лімфоїдний орган, його тканина активніше за всі інші тканини організму продукує лімфоцити. Зростання Ст же. триває до настання статевої зрілості, маса її до цього часу складає 30—40 г ; у подальшому відбувається її зворотний розвиток. Ст же. зовні покрита соєдінітельнотканной капсулою, від якої всередину залози відходять перегородки, що розділяють її на часточки. У кожній часточці Ст же. розрізняють кіркову і мозкову речовину. Кіркова речовина є епітеліальною тканиною сітчастої будови, в петлях якої розташована велика кількість лімфоцитів, що дозволяє відносити Ст же. до лімфоепітеліальним утворень. У мозковій речовині, схожій по будові з кірковою речовиною, лімфоцитів менше; у середній його частині розташовані шаруваті епітеліальні тільця до 50 мкм в діаметрі — тельця Гассаля — найбільш характерні структури Ст же., утворені концентрично нашарованими епітеліальними клітками. До 15 років кількість шаруватих епітеліальних тілець досягає максимуму, після чого швидко убуває. Проте навіть в старечому віці продовжується новоутворення телець Гассаля. З віком кіркова частина часточок поступово обедневаєт лімфоцитами. Редукція кіркової частини йде швидше, ніж мозковий, але залишки її зберігаються навіть після повного заміщення речовини залози жировою тканиною.

  Функціональне значення Ст же. остаточно не з'ясовано. Є дані про сезонність функціонування Ст же. в нижчих хребетних, про участь її в регуляції зростання і мінерального обміну в організмі, а також у формуванні специфічного імунітету . У птиць Ст же. розглядають і як депо лабільних нуклеопротєїдов, які посилено витрачаються в періоди статевої діяльності. Ст же. функціонує в тісному взаємозв'язку з іншими залозами внутрішньої секреції (надниркові, гіпофіз, статеві залози). Ст же. дуже чутлива до зовнішніх дій — фізичним (опромінення), хімічним (багато канцерогенів), гормональним (гормони кори надниркових, щитовидної, статевих залоз і ін.), на яких реагує зворотним розвитком і атрофією. Кровопостачання Ст же. здійснюється від внутрішньої артерії грудної залози і нижньої щитовидної артерії; іннервація — гілками блукаючого нерва, симпатичного і діафрагмального нервів.

  Зустрічаються відхилення від нормального розвитку Ст ж.: аплазія (повна відсутність), що зазвичай поєднується з іншими пороками розвитку організму, і гіпоплазія (недостатній розвиток Ст же.) — в комбінації з гіпоплазією щитовидної залози і психічною відсталістю. В деяких випадках спостерігаються додаткові залози, розташовані на шиї. Гіперплазія (значне збільшення) Ст же. може перешкоджати нормальному розвитку сусідніх органів, викликати порушення дихання і раптову смерть; незрідка служить проявом тіміко-лімфатічного стану .

  Літ.: Міллер Дж., Дукор П., Біологія тімуса, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1967; Галустян Ш. Д., Будова зобної залози в світлі експериментального аналізу, М., 1949; Tesseraux Н., Physiologie und Pathologie des Thymus, Lpz., 1959; Tesseraux Н., Physiologie und Pathologie des Thymus, Lpz. — Münch., 1959.

  Ю. І. Денісов-Никольський.