Вульгарна латинь, народна латинь (лат. sermo vulgaris — повсякденна мова), традиційний термін, що позначає живу мову народних мас Римської держави (з 3—2 вв.(століття) до н.е.(наша ера)). Цицерон, Квінтіліан та інші протиставляли Ст л. літературній латинській мові (sermo latinus, lingua latina). При розпаді Римської імперії (4—5 вв.(століття)) єдина латинська мова поступово піддалася процесу диференціації. В результаті політичних і соціальних змін жива латинська мова стала проникати у всі сфери життя. На різних територіях колишньої Римської імперії розвиток «народної» латині через відсутність політичних, культурних і інших контактів відбувалося по-різному, що привело до освіти до 9 ст самостійних романських мов.
