Водний режим рослин, водообмін, вступ води в рослину і віддача її рослиною, необхідні для його життєдіяльності (обміну речовин, зростання, розвитку, розмноження), Ст р. р. складається з трьох послідовно протікаючих і тісно зв'язаних між собою процесів: вступи води в коріння рослин з грунту; піднімання води по корінню і стеблам в листя і в розташовані на стеблах зростаючі ембріональні тканини, точки зростання; випари надлишкової води з листя в навколишню атмосферу. Загальна кількість води, що проходить через рослину, надзвичайно велика. У помірно вологому кліматі за вегетаційний період одна рослина кукурудзи або соняшнику витрачає до 100 л води, а один гектар посіву пшениці випарює за літо 2—3 тис. м-коду 3 води. В середньому на створення кожного кілограма урожаю сухої маси рослина витрачає близько 250—300 кг води, а в посушливому кліматі — до 500—600 кг .
Вода, що отримується рослиною з грунту, поглинається не всією поверхнею коріння, а лише молодими їх закінченнями, так званими кореневими мочками і кореневими волосками. Клітки всмоктуючої зони кореня володіють по відношенню до води своєрідною полярністю. Зовнішня їх сторона всмоктує воду, а внутрішня виштовхує її в судини кореня. Так в рослин створюється кореневий тиск, що нагнітає воду вгору по Корню і стеблу з силою 2—3 і більш за атмосфери. З такою ж приблизно силоміць корінь рослини смокче воду з грунту і долає опір грунтових часток, що утримують воду на своїй поверхні силами адсорбції і набухання грунтових колоїдів. У міру зменшення товщини шаруючи води, що вдягається грунтові частки, сили адсорбції, що утримують воду, швидко зростають і стають рівними, а потім і більшими, ніж всмоктуюча сила кореневих кліток, тому коріння рослин не може відняти від грунту всю воду, що знаходиться в ній, і в грунті завжди залишається деяка кількість недоступної для рослини води. У такому разі подальша втрата рослиною води вже не може відшкодовуватися за рахунок вступу її з грунту: вміст води в рослині падає і воно в'яне.
Аркуш рослин володіє рядом фізіологічних особливостей, що дозволяють йому в значній мірі регулювати віддачу води. Випар води з поверхні рослин отримав назву транспірування . Знижуючи вміст води в клітках листової м'якоті і створюючи стан ненасиченості водою, транспірування сприяє виникненню значної сили, що смокче, забезпечує струм води з судин листових жилок в клітки. Це обумовлює рух води вгору по рослині, незрідка накачування води, що значно перевершує за швидкістю, клітками кореневих мочок. Через властивий молекулам води зчеплення один з одним вода, перехідна з судин в живі клітини м'якоті аркуша тягне за собою весь стовп води, що заповнює провідну систему аж до самого кореня. В результаті у всьому рослин створюється натягнення води в судинах, сприяюче вступу води з грунту в корінь.
Для здобуття високих і стійких урожаїв надзвичайно важливе значення мають заходу щодо накопичення запасів волога в грунті і зменшенню її витрачання (наприклад, снігозатримання, оранка під зяб, раннє боронування весною для затримання вологи, посадка полезахисних лісових смуг і т.д.). У посушливих областях удаються до іригації або штучного зрошування земель.
Надлишок вологи в грунті може, проте, виявитися шкідливим для рослин, оскільки при затопленні грунту в її капілярах не залишається повітря, необхідного для дихання коріння і їх нормальною життєдіяльності. Крім того, в затопленому грунті посилюються анаеробні бактерійні процеси, що приводять до накопичення речовин, що отруюють коріння. Зайву кількість вологи можна видалити осушенням грунту. Оптимальним є зволоження грунту, при якому в грунті міститиметься достатня кількість доступної для рослини води, а також і повітря.
Різні рослини в неоднаковій мірі потребують зволоження грунту. Наприклад, ксерофіти пристосовані до життя в умовах арідного клімату (у степах, пустелях, напівпустелях) і у вологішому кліматі в умовах низького водопостачання. У водоймищах, на болотах зростають гидрофіти і гигрофіти . Проміжне положення між цими крайніми групами рослин займають мезофіти, що є найбільш багаточисельною групою рослин, до якої належить і велика частина культурних рослин.
Літ.: Вотчал Е. Ф., Про рух пасоки (води) в рослині, М-коді.,1897; Тімірязев До. А., Боротьба рослини із засухою, Ізбр. соч.(вигадування), т. 2, М., 1948; Алексєєв А. М., Водний режим рослини і вплив на нього засухи, Каз., 1948; Крафтс А., Каррієр Х. і Стокинг До., Вода і її значення в житті рослин, пер.(переведення) з англ.(англійський), М-кодом.,1951; Максимов Н. А., Ізбр. роботи по посухостійкості і зимостійкості рослин, т. 1— Водний режим і посухостійкість рослин, М., 1952; Ськакин Ф. Д., Критичний період в рослин до недостатнього водопостачання, М., 1961; Гусев Н. А., Фізіологія водообміну рослин, в кн.: Фізіологія сільськогосподарських рослин, т. 3, М., 1967.
