Виїзна сесія суду, в СРСР розгляд судом кримінальної справи по місцю скоєння злочину, мешкання, роботи або навчання підсудного або такого, що потерпів; цивільного — за місцем проживання, роботи або навчання позивача або відповідача. Мета проведення Ст с. с. — залучення уваги громадськості до даного процесу, посилення його виховної дії на громадян, створення атмосфери нетерпимості до порушень закону, запобігання здійсненню нових правопорушень.
В Ст с. с. розглядається в середньому близько 25% всіх кримінальних справ, що поступили до судів з обвинувальним висновком, і близько 7—9% цивільних справ позовного виробництва. Верховний суд СРСР вказує нижчестоячим судам на необхідність ширше практикувати проведення Ст с. с. з врахуванням актуальності і суспільної значущості справ, а також тієї виховної і попереджувальної дії, яку можуть надати результати їх розгляди у виїзному засіданні (наприклад, постанови Пленуму Верховного суду СРСР від 19 грудня 1959, від 14 травня 1962, від 22 грудня 1964, від 25 лютого 1967). При рішенні питання про проведення виїзної сесії суд бере до уваги не лише характер діяння, поширеність злочинів даного вигляду, але і мотиви і обстановку його здійснення, особу правопорушника і наявність в справі обставин, що вимагають широкого суспільного засудження. Ініціатива в постановці питання про проведення Ст с. с. може належати не лише самому суду, але і прокуророві; про це ж можуть клопотати громадські організації за місцем проживання, роботи або навчання підсудного або такого, що потерпів (по кримінальних справах), позивача або відповідача (по цивільних). Вирішення про проведення Ст с. с. формулюється в постанові судді або визначенні суду про віддання під суд (по кримінальних справах), про призначення справи до судового розгляду (по цивільних справах).
