Визначення , несамостійний член речення, граматично підпорядкований іменнику (або імені — в мовах без граматичний диференціації імен) і вказуючий на ознаку предмету, явища і т.п. О. може бути (у російському, німецькому, латинському і багатьох ін. індоєвропейських мовах, в арабському, банту і пр.) таким, що погоджується («велике місто», «наш сад») і не погоджується («будинок з мезоніном», німецькому das Buch des Genossen — «книга товариша»). У деяких мовах (семітських, тюркських і ін.) приєднання О. (відповідного російському О. в родовому відмінку) до імені вимагає морфологічної зміни визначуваного слова (т.з. ізафетная конструкція). Особливим виглядом О. є додаток.
