Вересаєв (псевдонім; справжнє прізвище Смідовіч) Вікентій Вікентьевіч [4(16) .1.1867, Тула, — 3.6.1945, Москва], російський радянський письменник. Народився в сім'ї лікарки. У 1888 закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету, в 1894 — медичний факультет Дерптського університету. Виступив у пресі в 1885 з віршами. Перша розповідь «Загадка» опублікований в 1887. У 90-х рр. примикав до групи «легальних марксистів», друкувався в журналі «Нове слово», «Почало», «Життя» і ін. У цей період Ст створив цикл творів про умонастрій інтелігенції на рубежі 19—20 вв.(століття): повість «Без дороги» (1895), розповідь «Пошесть» (1898), повість «На повороті» (1902). Писав також про важке положення російського селянства: розповідь «Лізар» (1899; був відмічений В. І. Леніним — див.(дивися) Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3, с. 270) і ін. Розповідь «На мертвій дорозі» (1896) і повість «Два кінці» (1899—1903) присвячені життя робітників. У 1900-х рр. Ст було членом літературного кружка «Середовище», друкувався в збірках М. Горького «Знання» .
Засновані на автобіографічному матеріалі «Записки лікарки» (1901) присвячені складним етичним, соціальним і професійним проблемам, що виникають перед молодим лікаркою-громадянином. Ст брало участь в російсько-японській війні 1904—05 як лікарка. У «Розповідях про війну» (1906) і записки «На війні» (1907—08) він показав героїзм російських солдатів і офіцерів і одночасно — розкладання царської армії. У 1909 вийшла повість Ст «До життя», в центрі якого образи ренегатів революції, інтелігентів, що замкнулися в крузі особистих переживань. Ст належить велика крітіко-філософська робота «Живе життя», 1-я книга якої (1910) присвячена порівняльному аналізу творчості Ф. М. Достоєвського («Людина проклята») і Л. Н. Толстого («Хай живе весь світ!»), 2-я книга — «Аполлон і Діоніс» (1915) — критику поглядів Ф. Ніцше. У 1911 за ініціативою Ст було створено «Книговидавництво письменників в Москві», яке він очолював до 1918.
Після Жовтневої революції Ст завершує цикл творів про інтелігенцію: романи «В безвиході» (1922) і «Сестри» (1933), публікує спогади «В юних роки» (1927), «В студентські роки» (1929) і ряд книг, заснованих на документальних і мемуарних джерелах: «Пушкін в житті» (1926—27), «Гоголь в життя» (1933), «Супутники Пушкіна» (1934—36) і ін. По своєму художньому методу Ст близьке письменникам-реалістам «Знання» Горького. Гідність його прози в прогресивній демократичній тенденції, виразно вираженому публіцистичному пафосі. Найбільш удавалося Ст зображення ідейного життя героїв, пошуків життєвих доріг в обстановці гострої соціальної боротьби. Ст належать переведення творів античних авторів — «Гомерови гімни», «Сафо», «Архилох» і ін. В кінці 30-х рр. почав переводити «Іліаду» (опублікована 1949) і «Одіссею» (опублікована 1953). За видатні досягнення в області літератури Ст була присуджена Державна премія СРСР (1945). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Соч.: Вигадування, т. 1—5, СП(Збори постанов) Би. 1898—1910; Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—16, М., 1928—29; Соч., т. 1—4, М., 1946—48; Собр. соч.(вигадування), т. 1—5, М., 1961: Невигадані розповіді, М., 1968.
Літ.: Боцяновський Ст, Ст Ст Вересаєв. Крітіко-біографічній нарис, СП(Збори постанов) Би, 1904; Воронський А., Літературні портрети, т. 1, М., 1928; Вржосек С., Життя і творчість Ст Вересаєва, Л., 1930; Гейзер І. М., Ст Ст Вересаєв. Письменник-лікарка, М., 1957; Бровман Р. А., Ст Ст Вересаєв. Життя і творчість, М., 1959; Бабусин Ю. В., Ст Ст Вересаєв. (До століття з дня народження), М., 1966; Історія російської літератури кінця XIX — початки XX століття. Бібліографічний покажчик, М. — Л., 1963.
