Валіханов Чокан Чингисовіч (1835, урочище Кушмурун, нині Семиозерний район Кустанайської області Казахської РСР, — жовтень 1865, урочище Алтинемель, нині в Талди-курганної області Казахської РСР), перший казахський учений, просвітитель-демократ, історик, етнограф і фольклорист. Народився в сім'ї внука хана Аблая . Закінчивши в 1853 Омський кадетський корпус, служив в Західно-сибірському губернаторстві. Брав участь у ряді експедицій до Середньої Азії і Китаю. У 1858 під виглядом мусульманського купця Ст пройшов через Тянь-шань і жив в Кашгаре, де збирав матеріали по етнографії Східного Туркестану і історії Алтишара. У 1860—61, живучи в Петербурзі, близько познайомився з ідеями російської революційних демократів, спілкувався з представниками передової демократичної інтелігенції (Р. Н. Потанін, І. Н. Березін, А. Ст Васильев, А. Н. Бекетов, Ф. М. Достоєвський, С. Ф. Дуров).
Ст було першим казахським художником. Виконав велику кількість етнографічно точних жанрових, портретних і пейзажних зарисовок, що ілюструють його наукові і путні щоденники. Створив також станкові малюнки і акварелі («Казахи Великої Орди», «Сартай з роду Сари Багиш» і ін.).
Наукові інтереси Ст відрізнялися багатогранністю. Ст залишило коштовні дослідження по історії і культурі народів Середньої Азії, Казахстану і Західного Китаю: «Нариси Джунгарії» (1861), «Киргизи» (так тоді називали казахів; опублікована 1958), «Аблай» (1861), «Записки про судову реформу в киргиз Сибірського відомства» (1904), «Західний край Китайської імперії і г а. Кульджа» (опублікована 1958), «Про полягання Алтишара або шести східних міст китайської провінції Нан-лу (Малою Бухарін) в 1858—1859 році», «Виписка із звіту про подорож до Кашгар поручика Валіханова» і неопубліковані щоденники 1854—59. Вперше записав і переклав російською мовою частину героїчного киргизького епосу «Мамяс». Великий інтерес представляють думки Ст про особливості імпровізаторського мистецтва акинов, види пісень, ритміку казахського вірша. Ст записало народно епічну поему «Кози-Корпеш і Баянслу». Ст засуджувало свавілля казахських феодалів, колонізаторську політику царизму, пропагував перехід казахів до осідлості і землеробства, боровся за подолання їх суспільно-культурної відсталості шляхом залучення до російській культурі, показував реакційну роль релігії. Ст, переоцінюючи роль освіти і часткових реформ, вважало, що урядові заходи можуть сприяти перевлаштуванню життя кочових аулів. Залишаючись ідеалістом в розумінні суспільного життя, Ст вважало проте, що кінцевою метою історичного прогресу є «поліпшення... матеріального добробуту», що «... всі людські спонуки і мотиви обумовлюються сукупним впливом фізичних і соціальних умов» («Статті. Листування», А.-А., 1947, с. 42). Ідеї Ст отримали розвиток в роботах Алтинсаріна,Абая Кунанбаєва і ін. казахських просвітителів.
Соч.: Собр. соч.(вигадування) у п'яти томах. [Вступ. ст. А. Маргулана], т. 1—4, А.-А., 1961—68.
Літ.: Сегизбаєв О. А., Світогляд Ч. Валіханова, А.-А., 1959; Забелін І. М., Чокан Валіханов, М., 1956; Чокан Валіханов в спогадах сучасників, А.-А., 1964; Чокан Валіханов. Анотований покажчик літератури, А.-А., 1967; ФЕТІСОВМ. І., Літературні зв'язки Росії і Казахстану, М., 1956.
