Білінгвізм (від бі... і лат.(латинський) lingua — мова), двомовність, володіння і поперемінне користування однією і тією ж особою або колективом двома різними мовами або різними діалектами однієї і тієї ж мови (наприклад, місцевим діалектом і літературною мовою). Масовий Би. виникає історично в результаті завоювань, мирних переселень народів і контактів між сусідніми різномовними групами (див. Адстрат, Субстрат, Суперстрат ).
Міра володіння кожною мовою при Б., розподіл між ними сфер спілкування і відношення до них що говорять залежать від багаточисельних чинників соціального, економічного, політичного і культурного життя колективу, що говорить. При зіткненні двох мов в умовах Би. одна мова може повністю витіснити інший (наприклад, іспанський і португальський — індіанські мови в Латинській Америці), або на їх базі може утворитися нова, змішана мова (наприклад, французька мова з латинського і місцевих кельтських діалектів), або обидві мови можуть зазнати певні зміни на різних рівнях мовної структури: фонетичному — зміна особливостей вимови (наприклад осетинська мова, що відноситься до групи іранських мов, засвоїла фонетичні особливості навколишніх дагестанських мов); граматичному — запозичення і калькірування граматичних явищ (наприклад, російська мова запозичувала граматичну категорію дієприкметника із старослов'янської мови) і калькірування слів (наприклад, англійська мова запозичувала французьку лексику в період, коли французька мова була державною мовою в Англії).
Літ.: Щерба Л. Ст, Чергові проблеми мовознавства, в його кн.: Вибрані роботи по мовознавству і фонетиці, т. 1, Л., 1958; Блумфілд Л., Мова, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1968; Вандрієс Же., Мова, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1937; Weinreich U., Languages in contact, N.y., 1953.
