Будинок відпочинку, оздоровча установа з регламентованим режимом відпочинку, призначене для практично здорових людей. Перший Д. о. в СРСР був організований в Петрограді в травні 1920 за ініціативою Ст І. Леніна. 13 травня 1921 виданий декрет Раднаркому РРФСР «Про будинки відпочинку», що передбачає створення широкої мережі Д. о.
Перші радянські Д. о. розміщувалися переважно в колишніх поміщицьких садибах, палацах і заміських будинках крупних чиновників і капіталістів. Широке будівництво Д. о. розвернулося в СРСР з кінця 1920-х рр. На вигляд і внутрішньому плануванню Д. о. схожі на санаторії, відрізняючись від них зазвичай лише відсутністю розвиненої групи приміщень лікувально-медичного призначення. У 1970 в СРСР функціонувало понад 1,2 тис. (без одноденних) Д. о. більш ніж на 220 тис. місць. Д. о. можуть бути загального типа (для дорослих) і спеціалізованими — для батьків з дітьми, вагітних, молодіжні, колгоспні і міжколгоспні, плавучі (на морських і річкових пароплавах). Найбільш поширені Д. о. з 12-денним і 24-денним перебуванням, одноденні (для відпочинку у вихідний день). За часом функціонування Д. о. можуть бути цілорічними або сезонними. Режим в Д. о. забезпечує певний ритм дня, передбачає можливо триваліше перебування відпочивальників на свіжому повітрі (прогулянки, екскурсії заняття фізкультурою і спортом, катання на човнах, в зимовий час — на лижах і ковзанах) і ін. У крупних Д. о. (350 і більш за місця) працює лікарка, в невеликих (від 200 до 350 місць) — фельдшери, у всіх Д. о. — медичні сестри. У Д. о. робітників і службовців направляють фабрично-заводські комітети і місцеві комітети профспілок. Значна частина путівок видається робочою і службовцем безкоштовно або з частковою оплатою (30% вартостей путівки). У соціалістичних країнах Д. о. організовані по тих же принципах, що і в СРСР.
