Болгарська мова, мова болгар, відноситься до південної групи слов'янських мов. Число тих, що говорять Би. я. понад 7 млн. чіл. (1965). Характерною особливістю фонетичного складу Б.я. є поєднання «шт», «жд» (з древнього *tj, *dj; «свещ» — «свічка», «межда» — «межа»), наявність голосного ' на місці древніх «'» і «ь» («с'н» — «сон»; «п'н» — «пень») і древнього «» носового («д'б» — «дуб»). Би. я. поступово втратив відміну (відмінкові стосунки виражаються приводами) і синтетичні форми порівняльної міри; придбав постпозитивний певний член. Літературний Би. я. — мова з древньою письмовою традицією. Спочатку користувалися грецьким унціальним листом. На його основі виник слов'янський лист (886), створений слов'янськими просвітителями Кирилом і Мефодієм . Перші слов'янські книги перевідні з грецького, були написані на слов'янському солунськом прислівнику, що ліг в основу старослов'янської мови. Його називають також староболгарським — їм користувалася болгарська література 10—11 вв.(століття) Період 12—16 вв.(століття) — епоха розвитку среднеболгарського літературної мови. Новоболгарський період в історії літературного Б. я. починається з 2-ої половини 16 ст з поширенням дамаськинов і іншої дидактично-церковної літератури, для якої характерний відступ від древньої книжкової мови на користь живої народної мови. Кінець 18 і 1-я половина 19 вв.(століття) пов'язані з пошуками норм для новоболгарського літературної мови. У основу сучасного літературного Б. я. лягли північно-східні болгарські діалекти. Сучасний літературний Би. я. склався до 2-ої половини 19 ст (діяльність П. Славейкова, Л. Каравелова, Х. Ботева, І. Вазова).
Літ.: Маслов Ю. С., Нарис болгарської граматики, М. 1956; Бернштейн С. Би., Болгарсько-російський словник, М., 1953; Цонев Би., Історія на б'лгарський езік, т. 1, 2 видавництва. С., 1940; т. 2, С., 1934; т. 3, С., 1937; Мірчев До., Історічеська граматіка на б'лгарськия езік, 2 видавництва. С., 1963; Mladenov S., Geschichte der bulgarischen Sprache, Ст, 1929.
