Болгаро-угорський договір 1969 Про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, підписаний в Софії 10 липня з боку Болгарії першим секретарем ЦК БКП, головою Ради Міністрів НРБ(Народна Республіка Болгарія) Т. Жівковим, з боку Угорщини — першим секретарем ЦК ВСРП(Угорська соціалістична робоча партія) Я. Кадаром і членом Політбюро ЦК ВСРП(Угорська соціалістична робоча партія), головою Ради Міністрів ВНР(Угорська Народна Республіка) Е. Фоком. Поміщений строком на 20 років. Констатуючи виключно важливу роль болгаро-угорського договору 1948, враховуючи досвід і результати соціалістичного будівництва в обох країнах і зміни, що сталися в Європі і світі, сторони зобов'язалися, відповідно до принципів соціалістичного інтернаціоналізму, і надалі укріплювати дружбу і всесторонню співпрацю основі рівноправ'я, суверенітету і невтручання у внутрішні справи, діяти у дусі зміцнення єдності і згуртованості, дружби і братерства соціалістичних країн, координувати народно-господарські плани, розширювати спеціалізацію і кооперацію виробництва і сприяти співпраці в рамках Ради економічної взаємодопомоги. Сторони виразили прагнення до ослабіння міжнародної напруженості, припиненню гонки озброєнь, досягненню загального і повного роззброєння, остаточної ліквідації колоніалізму і неоколоніалізму. Вони умовилися продовжувати зусилля для захисту світу у всьому світі і безпеці народів від посягань агресивних сил імперіалізму і реакції. У ст. 5 Договорів говориться, що, проводячи політику мирного співіснування, сторони прагнутимуть до забезпечення світу в Європі і створення ефективної системи європейської безпеки, однією з головних передумов якої є недоторканість тих, що існують європейських кордонів; сторони виразили рішучість, відповідно до Варшавським договором 1955, забезпечувати недоторканість кордонів держав — учасників цього договору, приймати всі необхідні заходи для недопущення агресії з боку яких би то не було сил імперіалізму, мілітаризму і реваншизму і давати відсіч агресорові. В разі озброєного нападу якої-небудь держави або групи держав сторони зобов'язалися, відповідно до Варшавського договору і ст. 51 Статуту ООН(Організація Об'єднаних Націй) (що передбачає невід'ємне право на індивідуальну і колективну оборону), надавати один одному усіляку допомогу, включаючи і військову. Сторони домовилися консультуватися по всіх важливих міжнародних питаннях і діяти погоджено і згідно їх взаємним інтересам.
