Бенуа Олександр Миколайович [21.4(3.5) .1870, Петербург, — 9.2.1960, Париж], російський художник, історик мистецтва, художній критик. Син архітектора Н. Л . Бенуа . Мистецтву виучувався самостійно. Жив в Петербурзі. У 1896—98 і 1905—07 працював у Франції. Один з організаторів і ідейний керівник об'єднання «Світ мистецтва» і журналу того ж найменування. У своїй книзі «Історія російського живопису в 19 столітті» (ч. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1901—02) і статтях початку 1900-х рр. Би. піддав критиці академічне мистецтво, а також виступив з ідеалістичних позицій проти естетики Н. Г. Чернишевського і громадянськості живопису передвижників, висунувши головним критерієм оцінки витворів мистецтва їх «художність». Від деяких полемічеськи загострених оцінок Би. згодом відмовився. Пристрасний пропагандист класичної спадщини, у тому числі російського мистецтва 18 — 1-ій чверті 19 вв.(століття), Би. був ініціатором створення ряду мистецтвознавчих видань і музеїв (збірки «Художні скарби Росії», редагував в 1901—03; журнал «Старі роки»; Музей старого Петербургу і т.д.). У передреволюційні роки виступав проти крайніх формалістичних напрямів. З 1917 Би. приймав активне участь в організації охорони пам'ятників мистецтва і в перебудові музейної справи (особливо в реорганізації Ермітажу, завідувачкам картинною галереєю якого він був в 1918—26).
Відчуття кризи буржуазного суспільства і неминучості революційних потрясінь приводить Би. до пошуків «вічних», «стійких» духовних і естетичних ідеалів як антитези протиріччям сучасності. Поєднуючись із захопленням мистецтвом Франції 17—18 вв.(століття) і Росії 18 — 1-й чверті 19 вв.(століття), це додає його творчості ретроспективну спрямованість. Би. — творець особливого різновиду історичного живопису, типового для «Світу мистецтва», тобто достовірного по характерності деталей, але однобічного поетичного віддзеркалення тієї області історії, яку в кожну епоху складають її побут і мистецтво. Б. залучають крихка краса і гротескова химерність дворянської культури, що хилиться до занепаду (серія «Останні прогулянки Людовика XIV» 1897—98; «Версальська серія», 1905—06). Сумна іронія пронизує його картини, в яких чинно простуючі або такі, що метушаться фігурки людей зіставлені з нескороминущою і величною красою досконалих витворів мистецтва. У завитках старовинного орнаменту, в жестах і поставі людей минулого Б. бачив матеріальне вираження духу і поезії минулої епохи. Але творчість Би. не зводиться до майстерної стилізації, воно зв'язане і із загальним розвитком живопису свого часу.
Би. належить до реформаторів російського театрально-декораційного живопису на рубежі 20 ст (опера «Загибель богів» Р. Вагнера, 1903, і балет «Павільйон Арміди» Н. Н. Черепніна, 1907, — Маріїнський театр в Петербурзі). З 1908 оформляв спектаклі антрепризи С. П. Дягильова в Парижі (балет «Петрушка» І. Ф. Стравінського, 1911, театр Шатле) і до 1911 був її художнім керівником. У 1913—15 завідувач художньою частиною і режисер МХТ(Московський Художній театр) («Мольеровський спектакль», 1913, співрежисери К. С. Станіславський і В. І. Неміровіч-Данченко). З 1919 режисер і художник Академічного театру опери і балету («Пікова пані» П. І. Чайковського, 1921) і Великого драматичного театру («Слуга двох панів» До. Гольдоні, 1921) — в Петрограді. Роботи Б. для театру відрізняються художньою цілісністю, ретельною продуманістю декорацій костюмів і бутафорії, тонким відчуттям стилю. Переконливі відмічені графічною витонченістю ілюстрації Б., у тому числі ілюстрації до «Мідного вершника» А. С. Пушкина (один з варіантів виданий в 1923), співзвучні то ліризму, то драматичному пафосу пушкінського вірша.
З 1926 Би. жив в Парижі, працюючи головним чином над ескізами декорацій і костюмів для спектаклів в театрах Франції, Італії і ін. країн.
Соч.: Російська школа живопис, СП(Збори постанов) Би, 1904; Художні листи, газета «Мова», листопад 1908 — лютий 1917; Царське село в царювання імператриці Єлизавети Петрівни, СП(Збори постанов) Би, 1910; Історія живопису всіх часів і народів, т. 1—4, СП(Збори постанов) Би, 1912—17 (не закінчено); Виникнення «Світу мистецтва», Л., 1928; Життя художника. Спогади, т. 1—2, Нью-Йорк, 1955: Олександр Бенуа роздумує... [статті і листи 1917—1960 рр.], М., 1968; Memoirs, v. 1—2, L., 1960—64.
Літ.: Ернст С., А. Бенуа, П.,1921; Еткинд М., А. Н. Бенуа, Л.— М., 1965.
