Астрофотометрія
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Астрофотометрія

Астрофотометрія, розділ практичної астрофізики, розробляючий і вивчаючий методи вимірів блиску зірок, а також яскравості протяжних небесних об'єктів. Почало А. відноситься до 2 ст до н.е.(наша ера), коли Гиппарх на підставі окомірних оцінок розподілив видимі зірки по їх блиску на 6 класів зоряних величин від першої до шостої. Як показали точні виміри зоряні величини виражають суб'єктивне відчуття блиску зірок, яке відповідає логарифму об'єктивного роздратування світлом зірки сітківки ока; виявилось, що інтервалу в 5 зоряних величин відповідає відношення освещенностей, рівне 100.

загрузка...

  Введення в практику (середина 19 ст) фотометрів (див. Астрофотометр ) дозволило визначати стосунки блиску зірок і таким чином обчислювати точніші значення їх зоряних величин. При цьому нуль-пункт зоряних величин був вибраний відповідно до древньої традиції так, щоб зоряні величини нашого часу приблизно збігалися з гиппарховимі. У 19 — початку 20 вв.(століття) складені обширні каталоги, що містять візуальні зоряні величини всіх зірок, видимих неозброєним оком.

  В 20 ст почалися астрофотометричні роботи, засновані на вимірах дії світла зірок на фотографічну емульсію, і була побудована система фотографічних зоряних величин, відмінна від системи візуальних величин, і система фотовізуальних величин (фотографування на ізохроматічеськую емульсію через жовтий фільтр), майже співпадаюча з візуальною. Нуль-пункт нових систем вибраний так, що для білих зірок спектрального класу АТ(автономна область) візуальні фотографічні і фотовізуальні зоряні величини збігаються.

  Точність фотометричних вимірів зростає майже на порядок при вживанні фотокатода як приймач випромінювання зірки. Електрофотометричний метод А. не привів доки до створення фотометричних каталогів, що охоплюють всі зірки, видимі неозброєним оком, проте дав можливість побудувати ряд фотометричних стандартів для багатьох ділянок піднебіння, що переважно містять зоряні скупчення, аж до зірок 21-ої зоряної величини. Електрофотометричний метод дозволив розповсюдити систему зоряних величин на протяжні об'єкти — туманності, комети і т. д., порівнюючи світлові потоки, що приходять від них і від зірок. Головне джерело погрішностей в А. — земна атмосфера з її змінною прозорістю і турбулентними рухами, що викликають флюктуациі світла зірок.

  Літ.: Мартинов Д. Я., Курс практичної астрофізики, 2 видавництва, М., 1967, гл.(глав) 2—3.

  Д. Я. Мартинов.