Арагон (Aragon) Луї (р. 3.10.1897, Париж), французький письменник і політичний діяч. Член Французької компартії з 1927; член ЦК ФКП з 1954. Вчився з 1915 на медичному факультеті в Парижі. Брав участь з 1917 в 1-ій світовій війні санітаром. Перші вірші написав в 1917. На початку 20-х рр. прилучився до дадаїзму (сб. віршів «Фейєрверк», 1920), пізніше — до сюрреалізму . Але вже в ранніх віршах різко виражена критика буржуазного світу. Надалі творчість А. розвивалося у напрямі до реалізму. Радянський Союз став для нього символом нового світу: поема «Червоний фронт» (1931, русявий.(російський) пер.(переведення) 1931), сб.(збірка) віршів «Ура, Урал!» (1934). У циклі романів «Реальний світ» (1934—51) робочий клас показаний як висхідна сила нації. У роки німецько-фашистської окупації А., один з організаторів і співець французького Опору (1940—44), співробітничає в підпільній газеті «Летр франсез». У збірках віршів «Ніж в серці» (1941), «Очі Ельзи» (1942), «Паноптикум» (1943), «Французька зоря» (1945), в збірці розповідей «Падіння і велич французів» (1945) і ін. гіркота поразки Франції неотделіма від заклику до боротьби. У 1946—53 вийшли 2 книги документальної прози «людина-комуніст». У збірці віршів «Знову ніж в серці» (1948) А. різко критикує проникнення імперіалізму США до Європи. Цикл «Реальний світ» в 1949—51 завершений романом «Комуністи» (русявий. пер.(переведення) 1953, нове допрацьоване французьке видавництво 1967). Поема «Ока і пам'ять» (1954) — досвід поетичного осмислення доріг розвитку людства. А. багато зробив для популяризації у Франції радянської літератури, опублікував книгу «Радянські літератури» (1955), в якій писав про розквіт багатонаціональної культури СРСР. Поема «Нескінчений роман» (1956) присвячена політичним подіям 20 ст, в які вплітається біографія поета. У романі «Пристрасний тиждень» (1958, русявий.(російський) пер.(переведення) 1960) на широкому суспільно-історичному фоні змальована дорога художника до народу. А. — автор поеми «Поети» (1960), експериментально-ліричних романів «Загибель серйозно» (1965) і «Бланш, або Забуття» (1967). Опублікований ряд книг і статей по проблемах сучасної літератури, в яких виступав проти догматичних тлумачень соціалістичного реалізму; у те ж час він висловлював і деякі спірні думки.
А. — член Усесвітньої Ради Міра. Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення світу між народами» (1957). Удостоєний почесної міри доктора наук Московського і Празького університетів.
Соч.: Choix de роčмеs, Moscou, 1959; Роésies (Anthologie, 1917-1960), P., 1960; Les oeuvres romanesques croisés d''elsa Triolet et Aragon, t. 1—32, P., 1965—67; La mise а mort [P., 1965]; Blanche ou l''oubli [P., 1967]; Aragon parle avec Dominique Arban [P., 1968]; Les chambres. P., 1969; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Собр. соч.(вигадування), т. 1—11, М., 1957—61; Література і мистецтво. Вибрані статті і мови, М., 1957; Нескінчений роман. Ельза. Поеми, М., 1960.
Літ: Песис Би., Про героя прогресивної літератури Франції, М., 1956: його ж е. От XIX до XX століття. Традиція і новаторство у франц.(французький) літературі, М-коду,, 1968; Трущенко Е., Луї Арагон, М., 1958; Соціалістичний реалізі в зарубіжних літературах, М., 1960; Ісбах А., Луї Арагон [М., 1962]; Історія французької літератури, т. 4, М., 1963; Балашова Т., Творчість Арагона, М., 1964 (бібл., с. 291—308): її ж. Ліричний епос Арагона, в кн.: Поезія соціалізму, М., 1969; Письменники Франції, М., 1964; Пузіков А., Читаючи Арагона, в його кн.: Портрети французьких письменників, М., 1967; Жуків Ю., Злість дня. До підсумків паризького літературного сезону, «Іноземна література», 1968 № 8; Луї Арагон. Біобібліографічний покажчик, 2 видавництва, М., 1956; Lescure P. de, Aragon romancier. P. [I960]; Roy Cl., Aragon, P.. 1962; Sadoul G., Aragon, P., 1967; Elsa Triolet et Aragon, «Europe», 1967 № 454—455 (є бібл.).
