Апологети (від греч.(грецький) apologeormai — захищаю), збірна назва ранньохристиянських письменників, головним чином 2—3 вв.(століття) (період гоніння на християн з боку римських властей), що захищали принципи християнства від критики нехристиянських філософів (іудеїв і «язичників»). Найбільш значні з А.: східні (що писали грецькою мовою) — Квадрат, Арістід, Юстин Мученик, Татіан, Афінагор, Феофіл Антиохійський, Мелітон Сардський Оріген ; західні (що писали латинською мовою) — Тертулліан, Мінуций Фелікс. А. заклали початок християнського богослів'я, зокрема Феофіл і Тертулліан ввели термін «трійця». З переходом християнства на статус державної релігії (4 ст), коли захист християнства від язичества став зайвим, апологетична література поступово зникає, витісняючись полемічними творами проти єресі. Останнім А. був Феодоріт Киррський, що писав в 5 ст, коли язичество практично вже було безсиле.
Інколи А. називають також середньовічних полемістів проти ісламу і іудаїзму.
