Антропологічна школа кримінального права, один з напрямів в буржуазній теорії кримінального права. Виникла в 70-х рр. 19 ст Родоначальник — професор судової медицини з Туріну (Італія) Ч. Ломброзо (інколи цей напрям називався ломброзіанством); найближчими його послідовниками були італійські учені Е. Феррі і Р. Гарофало. Найбільше поширення А. ш. в. п. отримала в період імперіалізму, коли злочинність, особливо професійна, стала приймати загрозливі розміри. Майже повністю ігноруючи соціальні умови і причини існування злочинності, буржуазні юристи — представники так званою класичної школи кримінального права — заявляли про те, що для боротьби із злочинністю вистачає добре розробленого кримінального права. Оскільки стало очевидним, що кримінальне право, що грунтувалося на теоріях класичної школи, було не здатне стримувати зростання злочинності, виникла необхідність в розробці нового підходу до вирішення вказаних проблем. Таким чином, А. ш. в. п. з'явилася певною реакцією на обмежений догматичний характер класичної школи, що практично не брала до уваги при рішенні питання про кримінальну відповідальність особа злочинця. Проте, якщо класична школа обгрунтовувала залежність кримінальної відповідальності лише від діяння (концепція т.з. «кримінального права діяння» — Tatstrafrecht), то А. ш. в. п. при рішенні питання про кримінальну відповідальність враховувала лише особу злочинця (концепція т.з. «кримінального права діяча», тобто особи, що скоїла злочин, - Taterstrafrecht).
Ломброзо сформулював положення про природженого злочинця, згідно з яким деякі особи вже народжуються злочинцями і про це можна судити по їх певних фізичних особливостях. Ці особливості зовнішньої будови людського тіла — антропологічні ознаки (звідси назва школи) — визначають психіку людини, весь його внутрішній світ, у тому числі і його злочинні схильності. На думку Ломброзо, природжений злочинець успадкував фізіологічні, психічні і етичні якості первісної людини. Прибічники школи, ділячи природжених злочинців на 3 типи (вбивць, злодіїв і ізнасилователей), вважали, що вбивці, наприклад, володіють наступними характерними антропологічними ознаками: скляні, холодні очі, налиті кров'ю, великий, часто орлиний, заломлений вниз ніс, розвинені ікла, щелепи і скули. Окрім особливостей особи, яких Ломброзо вважав найбільш значними для діагностики злочинного типа, не заперечувалася роль фізіологічних і етичних особливостей. Ломброзо і його послідовники вважали, що природжені злочинці складають до 40% загального числа злочинців (останні — випадкові злочинці). Оскільки природжений злочинець, на думку Ломброзо, рано чи пізно повинен скоїти злочин, потрібно завчасно прийняти відносно його відповідні заходи безпеки (а не заходи покарання). Така позиція означала відмову від законності в боротьбі із злочинністю і в цьому перш за все полягає реакційність А. ш. в. п. Антинародна спрямованість школи особливо виявлялася в її оцінках і рекомендаціях у зв'язку з революційною боротьбою трудящих. Наприклад, в книзі Ломброзо і Р. Ласька «Політична злочинність і революція» (1890) автори намагалися довести, що революціонери, активні діячі Паризької Комуни, були природженими злочинцями. Чисто біологічними причинами пояснювали Ломброзо і його прибічники жіночу злочинність і проституцію (див. кн. Ч. Ломброзо і Г. Ферреро, «Жінка — злочинниця і повія», 1893).
Під впливом критики А. ш. в. п. зазнавала зміни. Так, з часом Ломброзо перестав рахувати злочинність лише атавізмом і висунув положення про те, що вона обумовлюється ще «етичним божевіллям» і епілепсією, він став визнавати вплив на злочинність деяких соціальних чинників. В рамках А. ш. в. п. виникали нові течії і напрями (т.з. неоломброзіанство), але в цілому концепція Ломброзо зберігала свою біокримінальну суть. Погляди послідовників А. ш. в. п. виключали достовірно наукове вивчення причин злочинності, т.к. із сфери дослідження майже повністю виключалися соціальні основи злочинності — неминучого явища в умовах експлуататорського суспільства. Ряд положень А. ш. в. п. знайшов вживання в імперіалістичній державах для боротьби з діячами революційного демократичного і національно-визвольного руху. На положеннях А. ш. в. п., зокрема, грунтувалася і фашистська расова теорія (один з ломброзіанцев Е. Феррі став фашистом). Ломброзіанство стало основою біокримінології.
Літ.: Решітників Ф. М., Кримінальною право буржуазних країн, ст 2, Класична школа і антрополого-соціологічній напрям, М., 1966.
