Аморалізм
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Аморалізм

Аморалізм (від греч.(грецький) а — негативна частка і лат.(латинський) moralis — етичний), імморалізм, принцип практичної або ідейної орієнтації, що включає заперечення моральних засад і загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві, нігілістичне відношення до всяких етичних норм і принципів. На практиці А. може бути пов'язаний з етичною нерозвиненістю того або іншого індивіда або породжуватися соціальними протиріччями, що приводять до деградації цілих шарів суспільства і духовного розпаду особи. У теорії А. зазвичай підміняє моральні критерії утилітарно-прагматичними, кон'юнктурно-політичними, естетичними або ж індивідуалістичними міркуваннями свободи, самоствердження, насолоди, вигоди особи і тому подібне

загрузка...

  Як свідома життєва позиція А. виникає з розкладанням родоплеменних стосунків, відділенням моральності від звичаїв, що автоматично діють традиційних норм поведінки і виникненням індивідуальної рефлексії з приводу сталого устрою життя. У античному суспільстві, коли різко прискорюється ломка традиційних родових засад і частішає зіткнення між різними звичаями і становими нормами, А. виражається у визнанні повної відносності, умовності і прагматичності всяких принципів і норм моралі, в негативному відношенні до цінностей суспільної культури (киникі, деякі софісти). Надалі А. стає характерним явищем класово-антагоністичного суспільства, де пануюча мораль незрідка супроводиться практичним А., а опозиція до неї часом переходить в неприйняття всякої моральності взагалі. У епоху Відродження принцип А. у деяких ідеологів молодої буржуазії і феодальної церкви (Макіавеллі, єзуїти Лойола, Лігуорі, Бузенбаум) мав той сенс, що мораль має бути повністю підпорядкована політичним завданням, ради здійснення яких виправданий будь-хто методи («мета виправдовує засоби»). З середини 19 ст в умовах духовної кризи буржуазної культури отримують розвиток ідеї т.з. естетичного імморалізму у Ф. Ніцше з його апологією спонтанної життєвої сили як вищій цінності, що не підлягає суду моральності (під останньою ж розуміється лише «рабська мораль натовпу», що нівелює особу і протидіюча затвердженню видатної індивідуальності).

  В найбільш цинічній і людиноненависницькій формі А. виявився в ідеології і практиці фашизму (культ фюрера, що звільняє своїх підданих від «химери совісті»). По суті к А. веде всяка спроба «скасувати» принципи загальнолюдською моральності, наприклад оголосити забобонами совість, людинолюбство, пошана до особи.

  В антагоністичному суспільстві експлуататорські класи не зацікавлені в дотриманні принципів моральності, навіть коли вони декларуються офіційною ідеологією, якщо ці принципи не відповідають узкокористним цілям класового панування.

  О. Р. Дробніцкий.