Аерокліматологія, вчення про кліматичні умови у вільній атмосфері, тобто в шарах атмосфери, розташованих на різних рівнях над земною поверхнею, практично в тропосфері і нижній стратосфері (до висоти 20—25 км. ) . Порівняно рідко аерокліматологічні дослідження відносяться до вищих шарів, до мезосфери включно. А. входить до складу кліматології а разом з нею в число метеорологічних дисциплін. А. виникла в середині 20 ст, коли розвиток аерологічних спостережень дав достатній матеріал для статистичних узагальнень, що відносяться до стану високих шарів атмосфери. Сучасні виводи можна робити за матеріалом спостережень, що охоплює три-чотири десятиліття для значних площ земної кулі. Для таких регіонів, як Антарктида, задовольняються коротшими рядами спостережень. Основним матеріалом для аерокліматологічних розробок є результати підйомів (зондувань) на обширній радіозондській і ще обширнішій шаропілотной мережі станцій (див. Аерологія ) . Деяку роль грає літакове зондування (для спеціальних цілей). Для освітлення кліматичного режиму найбільш високих шарів використовуються також результати ракетного зондування.
Завдання А. полягають в емпіричному виявленні і теоретичному поясненні тривимірного розподілу і річного ходу основних метеорологічних елементів. Вивчаються: багатолітня середня топографія ізобарічеських поверхонь, що представляє тривимірне баричне поле атмосфери і розподіл в ній вогнищ тепла і холоду; статистичні характеристики вітрового режиму на ізобарічеських поверхнях або на стандартних рівнях; багатолітній середній розподіл температури повітря на ізобарічеських поверхнях або на стандартних рівнях і інші статистичні характеристики багатолітнього режиму температури (як приватні завдання — режим температурних інверсій і характеристик тропопаузи); аналогічний багатолітній режим питомої і відносної вологості повітря (як приватне завдання — режим обмерзання літаків); режим хмарності (повторюваність хмарних форм і висот, середні висоти хмар). Статистичні виводи А. представляються у формі числових таблиць, карт вертикальних розрізів атмосфери. При цьому велика частина аерокліматологічних розробок виробляється в масштабі всієї земної кулі, або Північної півкулі, або материків, або таких територій, як СРСР, США і інші крупні країни. Складаються аерокліматичні характеристики і для окремих пунктів. Дані А. дозволяють встановити тривимірну картину загальної циркуляції атмосфери і пов'язаних з нею режимів температури і влагосодержанія над земною кулею. Аерокліматологічні виводи мають і безпосереднє практичне значення для забезпечення дій повітряного транспорту.
В СРСР питаннями А. займаються Науково-дослідний Інститут аерокліматології гидрометслужби в Москві (НІЇАК) і ряд інших інститутів. У НІЇ(науково-дослідний інститут) АК вироблені обширні розробки матеріалів аерологічних спостережень в планетарному масштабі на базі машинної техніки. Вони підсумовані в атласах і монографіях. Аналогічні розробки ведуться в деяких інститутах зарубіжних метеорологічних служб, особливо в США, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Великобританії.
Літ.: Аерокліматичний атлас Північної півкулі, ч. 1—2, Л., 1961—63; Аерокліматичний атлас характеристик вітру північної півкулі, М., 1964; Аерокліматичний довідник Північної півкулі, ст 1—4, М., 1958; Гутерман І. Р., Розподіл вітру над північною півкулею Л., 1965; Ханевськая І. Ст, Температурний режим вільної атмосфери над північною півкулею, Л., 1968; Накоренко Н. Ф. і Токар Ф. Р., Клімат вільної атмосфери, Л., 1959 (Клімат СРСР, ст 8;: Гайгеров С. С., Аерологія полярних районів, М., 1964; Дубенцов Ст Р., Повітряні течії і розподіл температури в стратосфері і мезосфері в Північній півкулі, М., 1965.
