1) у широкому сенсі — діяльність по вживанню адміністративно-правових норм і дозволу індивідуальних справ виконавськими і розпорядливими органами державної влади.
2) У вузькому сенсі — врегульована правовими нормами діяльність державних органів по вирішенню адміністративно-правових суперечок, що виникають між учасниками (сторонами) спора, а також по вживанню заходів адміністративного примусу.
Завдання радянського А. п. — забезпечення соціалістичної законності в державному управлінні, охорона прав і законних інтересів радянських громадян. Адміністративно-процесуальні норми визначають порядок прийому і розгляду скарг на дії державних органів і їх посадових осіб, порядок притягнення до відповідальності за здійснення адміністративної провини вживання заходів адміністративної дії (особисте затримання, санітарні, адміністративно-технічні, адміністративно-медичні і ін. міри). Учасниками А. п. можуть бути громадяни, громадські організації, державні органи і їх посадові особи. Кожен з учасників процесу має визначені законодавством процесуальні права і обов'язки. Наприклад, громадянин має право вимагати розгляду його скарги у встановлений законом термін і в компетентному органі, давати особисті пояснення по суті справи, вимагати виклику свідків і так далі Громадським організаціям надано право порушення справ про адміністративні порушення, участі в розгляді і дозволі скарг, в діяльності адміністратівніх комісій і ін. органів, повноважних застосовувати заходи адміністративного примусу, і тому подібне
А. п. є сукупність послідовно здійснюваних процесуальних дій, які можуть бути розділені на наступні стадії:
Порушення адміністративної справи за ініціативою державних органів, громадських організацій або громадян, а потім напрям його по підвідомчості. Терміни порушення справи залежать від характеру і вмісту справи (наприклад, скарги на незаконне накладення адміністративних штрафів подаються до суду в 10-денний термін з дня здобуття постанови про накладення штрафу).
Розгляд і дозвіл справи по суті. Це найважливіша стадія А. п. Законодавство (наприклад, Положення про адміністративні комісії) чітко визначає порядок виробництва по адміністративних справах. Деякі справи, що виникають з адміністративно-правових стосунків, законом віднесені до компетенції народних судів (скарги на неправильність в списках виборців, позови про виключення з опису майна про відміну незаконно накладених дисциплінарних стягнень і ін.).
Виконання рішення (постанови) у справі покладається або на орган, що виніс ухвалу, або на інші органи управління (міліцію, адміністрацію підприємства, установи і т. д.). По деяких категоріях справ передбачені обмежувальні терміни виконання прийнятих рішень (наприклад, постанова про накладення штрафу, не виконане протягом 3 місяців з дня його винесення, виконання не підлягає). На всіх стадіях А. п. повинні дотримуватися передбачені законом процесуальні терміни. Сторонам А. п. надається можливість ознайомлення зі всіма матеріалами справи, а у разі потреби — витребування додаткових матеріалів, виклику свідків і очевидців. Рішення має бути прийняте у встановленому законом порядку і в належній формі. Рішення, прийняті в порядку А. п., можуть бути оскаржені сторонами у вищестоящий орган, а у випадках, встановлених законом, — до суду, або опротестовані прокурором в порядку загального нагляду . Розвиток і вдосконалення А. п. в СРСР нерозривно пов'язано з подальшою демократизацією державного апарату: підвищується роль законодавчого регулювання адміністративного процесу, усе більш широкого поширення набуває принцип колегіальності і ін. демократичні форми діяльності державних органів, вирішальних адміністративні справи, розширюється участь громадськості на всіх стадіях А. п., удосконалюються адміністративно-процесуальні гарантії прав радянських громадян.
Літ.: Саліщева Н. Р., Адміністративний процес в СРСР, М., 1964.
