Абіогенез (від грецького а — отріцат. частка, bíos — життя і génesis — походження), теорія виникнення живих істот з речовин неорганічної природи. До середини 19 ст під А. розумілося мимовільне зародження, тобто раптове виникнення з неживих матеріалів складноорганізованих живих істот. Так, ще в 17 ст вірили в самозародження черв'яків, риб, жаб і навіть мишей з роси, мула, грязі. Проте італійський учений Ф. Реді в 1668 показав, що личинки мух в гниючому м'ясі з'являються лише з відкладених мухами яєць. У 18 ст італійський учений Л. Спалланцані встановив, що в прокип'ячених бульйонах мікроорганізми не розвиваються. Остаточно це довів в 1861 французький вчений Л. Пастер, досліди якого не заперечують, проте, можливості А. у колишні геологічні епохи. Проти біогенезу, тобто теорії «вічності життя», виступив Ф. Енгельс, що вважав, що життя — це особлива форма руху матерії, що виникає на певних етапах її розвитку. В даний час більшість учених вважають, що виникнення життя — тривалий процес, що відбувався на Землі у віддалені геологічні епохи, коли умови (температура, хімічний склад газової, рідкої і твердої оболонок Землі, режим випромінювання і ін.) сильно відрізнялися від сучасних. Одна з поширених теорій А. належить радянському ученому А. І. Опаріну . Див. також Життя і літературу до цієї статті.
