Ієзуїтське виховання, система виховання, розроблена орденом єзуїтів . Її принципи і методика викладені в спеціальному шкільному статуті «Ratio atque institutio studiorum Societatis Jesu», затвердженому главою (генералом) ордена Аквавівой в 1599. Мета І. ст — підготовка до сліпого служіння церкви, беззаперечному підпорядкуванню авторитету папи римського і вищих чинів католицької церкви. Ієзуїтські школи ділилися на нижчі — колегії (з 7-річним терміном вчення) і вищі — семінарії (з 6-річним терміном вчення). Первиє за об'ємом і характеру освіти, що давалася ними, наближалися до гімназій, що з'явилися в епоху Відродження, а другі — до університетів того часу. Серед учнів насаджувалося взаємне шпигунство, для полегшення якого всі вихованці ділилися на невеликі групи і пари. В цілях виховання у дітей відчуття суперництва єзуїти розробили систему заохочення що відрізнилися в учбових заняттях і поведінці (особливі місця в класі, почесні звання і т. п.). Провина учнів спричиняли за собою ганебні покарання (ковпак з ослячими вухами, прізвиська, лави ганьби і т. п.). За провину проти релігії допускалися і тілесні покарання, виконавцями яких, проте, були світські особи («коректори»).
Ієзуїтські учбові заклади розташовувалися, як правило, в хороших будівлях у них строго дотримувалися чистота і порядок, велика увага приділялася фізичному розвитку дітей. Все це залучало в ієзуїтські колегії і семінарії велику кількість дітей з аристократичних сімей.
Головна увага в ієзуїтських школах приділялася вивченню латинської мови. У двох старших класах колегії вводився особливий предмет «ерудиція», який включав уривчасті відомості по географії, історії, археології, природознавству. Пізніше (18 ст) необхідність розширення реальної освіти зумовила введення в учбовий план ієзуїтських шкіл систематичних курсів історії, географії, рідної мови і інших предметів.
Вчитель, як і що вчаться, був позбавлений якої б то не було самостійності в роботі, кожен його крок регламентувався шкільним статутом.
До початку 18 ст налічувалося близько 800 ієзуїтських учбових закладів, у тому числі понад 20 університетів.
соціальні і економічні умови, що Змінилися, змусили єзуїтів в 1832 переглянути свій шкільний статут. Основні принципи і цілі І. ст залишилися колишніми, але розширився перелік учбових предметів. Посилилася увага до викладання природно-математичних дисциплін. На початку 20 ст було дозволено вносити зміни в учбові плани окремих учбових закладів, виходячи з місцевих умов і потреб.
В багатьох капіталістичних країнах (Іспанія, Португалія, США, країни Латинської Америки і ін.) єзуїти і в 70-х рр. 20 ст роблять сильний вплив на народну освіту: відкривають свої школи, готують викладачів для державних і приватних шкіл (у США налічується близько 50 ієзуїтських учбових закладі). Єзуїти працюють викладачами в більшості католицьких шкіл.
Літ.: Гожалчинський А., Ієзуїтські школи в Південно-західній Росії, «Тр. Київській духовній академії», 1869 №4; Яструбів М., Єзуїти і їх педагогічна діяльність в Польщі і Литві, там же, 1869 №2: Міхневіч Д. Е. Очерки з історії католицької реакції. (Єзуїти), 2 видавництва, М., 1955; Тонді А, Єзуїти, пер.(переведення) з італ.(італійський), М., 1955; Weicker G., Das Schulwesen der Jesuiten nach den Ordensgesetzen, Halle, 1863; Schwickerath R., Jesuit education: its history and principles viewed in the light of modern educational problems, St. Louis, 1903; Mertz G., Die Pädagogik der Jesuiten, Hdlb., 1910; Dainville F. de, La naissance de l¢humanisme moderne, Gen., 1969.
