Іпохондрія (від греч.(грецький) hypochóndria, буквально — підребер'я; в давнину цій області приписувалося значення вогнища локалізації хвороби), іпохондричний синдром, хворобливий стан, що характеризується перебільшеною увагою до стану свого здоров'я, необгрунтованим страхом за нього і саме життя. Насторожена фіксація уваги на своїх фізичних відчуттях, тривожна недовірливість, пошуки і виявлення у себе ознак розлади здоров'я спостерігаються при неврозах і психозах різного походження. При психозах своєобразниє, химерні, галлюцинаторниє по своєму характеру відчуття, найчастіше з боку внутрішніх органів, поєднуються з маренням псування, дії, одержимості. Скарги хворих фантастичні («погнили, розплавилися ті або інші органи», «нутрощі заселені якимись дрібними тваринами» і т. п.), депресивно забарвлені, не відповідають результатам об'єктивного (клінічного і лабораторного) дослідження. Механізм розвитку І. недостатньо ясний. Згідно з ученням І. П. Павлова про вищу нервову діяльність, І. можна трактувати як результат інертності основних нервових процесів в корі головного мозку на рівні аналізаторів внутрішнього середовища. По концепції радянського психіатра Ст А. Гиляровського, в психічно хворого досягають кори головного мозку і трансформуються в галюцинації і іпохондричне марення сигнали з внутрішнього середовища організму, які в здорового не «прориваються» вище за підкіркові центри.
Лікування полягає в ліквідації основного захворювання (неврозу або психозу).
