Іоан Італ (Ioánnes Italós) (2-я половина 11 ст), візантійський філософ. Учень Михайла Пселла і його наступник в сані «консула філософів». Довів сприйняте їм від вчителя тяжіння до античного ідеалістичного раціоналізму (перш за все до платонізму ) до прямого конфлікту з християнством і церковною ортодоксією. Його учення було за наказом імператора Олексія I Комніна розглянуте на церковному соборі 1082 і віддано анафемі. У православному Синодику І. І. було поставлено в провину заперечення втілення бога і прийняття платонівської доктрини про ідеї, обтяжене визнанням передвічності ідей і матерії (див. А. Ф. Лосев, Нариси античного символізму і міфології, М., 1930, с. 847—48). Учення І. І. зробило вплив на грузинського мислителя Іоане Петріци .
Соч.: Opuscula selecta, fasc. 1—2, Tphilisiis 1924—26; у русявий.(російський) пер.(переведення), у кн.: Антологія світової філософії, т. 1, ч. 2, М., 1969, с. 627—29.
Літ.: Успенський Ф., Нариси по історії візантійської утвореної, СП(Збори постанов) Би, 1891; його ж, Діловодство по звинуваченню Іоана Італа в єресі, «Ізв. Російського Археологічного інституту в Константинополі», 1897, т. 2.
