Інфекційна анемія коней, інфекційне захворювання, що характеризується постійною або переміжною лихоманкою, анемією, поразкою серцево-судинної системи і тривалим знаходженням вірусу в організмі. Збудник хвороби — вірус, відкритий в 1904—06 французькими ученими А. Карре і А. Балі. У Росії І. а. встановлена М. І. Потудіним в 1910, А. В. Васильевим — в 1929, І. Ст Поддубським, Би. Р. Івановим, Я. Е. Коляковим — в 1932. Хвороба реєструється на всіх континентах; у 1950—60-х рр. сталося зниження рівня захворюваності. В СССР І. а. зустрічається лише в окремих господарствах. Економічні втрати від хвороби значительни унаслідок загибелі тварин, тривалого карантину і витрат на боротьбу з хворобою і профілактику. У природних умовах хворіють переважно коні, рідше мули і осли. Частіше реєструються окремі випадки, рідше за спалах хвороби. Гостра і підгостра течія І. а. спостерігається в 15—25% випадків, хронічне — в 75—85% випадків. Джерело інфекції — хворі коні або вірусоносителі. Найбільша кількість нових випадків падає на літньо-осінній період. Провідний чинник поширення хвороби — комахи (гедзі, мухи-жигалки, комарі), у зв'язку з чим І. а. спостерігається переважно в лісових і заболочених зонах з підзолистими кислими грунтами. Прихований період 5—30, інколи 90 діб і більше. Клінічні ознаки: підвищення температури, втрата апетиту стомлюваність і слабкість, жовтяничність слизистих оболонок і крововиливу на них, різке зниження угодованої. Найбільш надійний метод діагностики І. а. — біологічна проба. Лікування не розроблене. Заходи боротьби полягають в ізоляції і знищенні хворих тварин, встановленні карантину, який знімається через 3 мес після останнього випадку виділення хворого тварини.
Літ.: Епізоотологія, під ред. Р. Ф. Сосова, М., 1969.
