Іллірійци (греч. Illyriói), загальна назва обширної групи індоєвропейських племен, що займали в давнину З.-3. Балканського півострова від середнього перебігу Дунаю до Адріатичного моря (найбільш значні з іллірійських племен: далмати, лібурни, істри, яподи, паннонци, дезітіати, пірусти, діциони, дардани, ардієі, таулантії, плерєї і ін.) і частково Ю.-В.(південний схід) Апеннінського півострова (япіги, мессапи і ін.). Перші згадки про І. зустрічаються у грецьких авторів Гекатея Мілетського (6 ст до н.е.(наша ера)) і Геродота (5 ст до н.е.(наша ера)). Археологічний І. пов'язані з гальштатськой культурою раннього заліза (до часу її розквіту в 700—400 до н.е.(наша ера) відносяться культові вози, керамічне і бронзове начиння з фігурами і рельєфними фризами, прикраси). У 7—3 вв.(століття) до н.е.(наша ера) на території розселення І. греки заснували ряд торгівельних і землеробських поселень-колоній. Спочатку І. будували фортеці з необробленого каменя, а пізніше стали під грецьким впливом викладати стіни з тесаних квадров, прикрашати святилища скульптурою. На початку 3 ст до н.е.(наша ера) в іллірійськие області вторглися кельти, частково відтіснивши І., частково піддавши їх кельтізациі (утворилася група ілліро-кельтських племен). У 3 ст дон. е., коли І. прийшли в зіткнення з римлянами, вони знаходилися в основному на стадії розкладання первіснообщинних стосунків (в южноіллірійських племен виникли перші раннеклассовиє утворення ще раніше: у 4 ст до н.е.(наша ера) в енхелєєв і в 2-ій половині 4 в. до н.е.(наша ера) в таулантієв, в середині 3 ст до н.е.(наша ера) в ардієев). Підпорядкувавши сусідні племена, ардієі створили обширну державу із столицею в Ськодре (сучасний Шкодер). В результаті так званих Іллірійських воєн (229—228, 219, 168—167) між ардієямі і римлянами територія держави ардієев була завойована римлянами (167) і увійшла до складу римської провінції Македонія (148 до н.е.(наша ера)). Північні області побережжя, населені лібурнамі, далматами і яподамі, були завойовані римлянами в 2—1 вв.(століття) до н.е.(наша ера); остаточно вони були підкорені під час війни Іллірійськой 35—33 до н.е.(наша ера) Тоді ж були завойовані і племена паннонцев на середній Саве. У 13—9 до н.е.(наша ера) римлянами були завойовані племена на північ від Сави аж до середнього перебігу Дунаю. Племена внутрішньої Далмациі (дезітіати, пірусти і ін.) були підкорені римлянами в ході придушення панноно-далматського повстання 6—9 н.е.(наша ера) І. піддалися швидкій і сильній романізації (особливо на побережжі і в містах). В ході Великого переселення народів І. були остаточно асимілюють; поступово зник і древній іллірійський мова . Нащадками древніх І. деякі учені рахують сучасних албанців. Пам'ятники культури І. збереглися в Австрії, Італії, Албанії, Югославії.
Літ.: Свірідова І. Н., Іллірійськие племена в кон. 1 ст до н.е.(наша ера) — в нач. 1 ст н.е.(наша ера), «Уч. зап.(західний) Московського Держав. педагогічного інституту ім. Ст І. Леніна», 1960 № 153[а]; Budimir М., Iliri i prailiri, «Vjesnik za arheologiju i historiju dolmatinsku», 1952 №53; Stipčevič A., O umjetnosti starih ilira, «Republika», [Zagreb], 1960, broj 1, s. 16—17; Alföldy G., Bevőlkerung und Gesellschaft der rőmischen Provinz Dalmatien, Bdpst, 1965; Stipčevič A., Bibliographia illyrica, Sarajevo, 1967.
